Щоб зберігати зв’язок із малям, встановлений під час дев’яти місяців виношування під серцем дитини, мамі рекомендують перебувати у дуже тісному контакті із немовлям, що деколи називають четвертим триместром вагітності. Давши час відновитися організму, породілля повертається до звичного ритму життя, і саме тоді на допомогу приходить слінг, який вивільняє руки матусі для виконання хатніх справ, але водночас надійно підтримує дитинку, щоб вона і надалі почувалася в безпеці, наслухаючи мамине серцебиття. Про те, чи можна вважати слінг сучасним витвором людської креативності, поговоримо із Наталією Завадою, слінгоконсультантом Всеукраїнської асоціації слінгоносіння.
Марта Гурин, Дітиінфо: – Чи відомо щось про перенесення дітей в давнину? Чи слінг – це надбання сучасної цивілізації?
Наталія Завада, слінгоконсультант: – Як завжди, нове часто виявляється добре забутим старим. Так трапилось і зі слінгом. У кожного народу є свої традиційні способи носіння маляти, і Україна також не є винятком. Перше зображення слінгомами датують 14-им століттям до н.е., і знаходиться воно на барельєфі із гробниці фараона Хоремхеба.
Барельєф з гробниці Хоремхеба, Долина царів, Єгипет. 14 ст. до н.е.
Та й багато середньовічних художників зображувало на своїх картинах жінок із тканинними перев’язями, пристосованими для перенесення дітей. Щодо традиційних українських способів, якими користувалися наші прапрабабусі, то слід згадати “поділ” або “пелену”( довгий і широкий фартух, який використовували як сучасний май-слінг), а на Заході країни – “гайтку” (довгий вишиваний рушник, схожий на слінг-шарф), на Гуцульщині дітей переносили у “веретах” і навіть в “бесагах” – торбині з двома кишенями, що перевішувалась через плече.
До речі, знаючи цю інформацію, стають зрозумілими такі фрази як “ідем гайту”, так на Галичині мами кличуть гуляти своїх діток, або “принести дитину в подолі”. Останню фразу сприймають негативно, в значенні народити байстрюка. А походить вона від давнього звичаю, коли повитуха клала новонародженого на батькову сорочку для захисту від нечистої сили. Коли ж батька не було, клали в поділ матері.
Жінка з дитиною, повитою в «гайтку». Околиці Ужгорода. 20-і рр. ХХ ст. (Фото з архіву Коцана В.)
– А ближче до нас? Чи є відомості про слінгоносіння в Радянські часи?
– Ще в 60-тих роках XX ст. селянки використовували “хустки-метрівки”, зав’язавши два протилежні кінці довкола шиї, а іншими двома, фіксували дитину, щоб не випала. Але з появою садочків і ясель, до яких віддавали дітей із тримісячного віку, традиція бути біля свого маляти перервалася. Особливо у містах, де використовували візочки. Як відбувалось повернення слінгів із забуття?
Відроджувати традиції слінгоносіння у Європі почали тоді, коли в Україні їх почали забувати, а саме в другій половині XX ст., а поштовхом до цього стали етнографічні дослідження француженки Марсель Же Бер, яка виявила, що за рівнем психічного і фізичного розвитку малюки з Уганди набагато випереджають європейських дітей. Причиною стала різниця у стилі виховання дітей європейських та африканських мам. Останні постійно носять маля за спиною, а не кладуть у візочок/ліжечко/манеж.
Беручи активну участь у житті мами, дитина від народження отримує матеріал для розвитку всіх органів чуття, що сприяє покращенню психічного і фізичного здоров’я. В Європі у 1972 р. розробила спеціальну модель слінга-шарфа німкеня Еріка Хофман, зараз заснований нею бренд “Дідимос” є дуже відомим і випускає одні з найкращих слінгів у світі.
В Америці про слінг заговорили у 80-тих роках минулого століття. Тоді гаваєць Рейне Гарнер виготовив для дружини слінг з кільцями, а американські педіатри, батьки вісьмох дітей Уільям і Марта Сірз розпочали дослідження, які підтвердили позитивний ефект від носіння дитини в слінгу. Так у різних країнах батьки, лікарі, психологи заговорили про важливість тісного контакту матері та дитини. Саме тоді з’явилося слово слінг, що походить від англійського “to sling” – “вішати через плече”.
– А коли в Україні знову заговорили про слінг? І чи є відмінності у рекомендаціях слінгоконсультантів у нашій країні та в світі?
– Кінець 90-х ознаменувався тяжкою затяжною кризою в економіці і часто люди були змушені шукати підробіток. А щоб мамі можна було щось робити, вона мусила мати вільні руки. Отак і почали відроджуватись пристосування. Окрім того, 90-ті роки почали відкривати для багатьох українців світ, почала з’являтись література (навіть ті ж згадані вище Сірзи). Люди почали привозити відомості з інших країн, де вже повним ходом відроджувалось слінгоносіння.
2000-ні роки ознаменувались започаткуванням багатьох українських виробників. Деякі з них “виносили” вже не одну дитинку і навіть не одне покоління. Слінгоносіння та виробництво таких переносок і надалі розвивається в нашій країні і стає все більш конкурентним на світовому ринку.
Також в 2000-х роках нашим мамам відкрилось все більше інформації щодо теорії прив’язаності, важливості тісного контакту з мамою і оцей міф “носитимеш аж до школи”, “ручна дитина” все більше почав іти в небуття. А слінгоносіння стає все більш популярним і приносить безліч позитивних переживань.
Що ж до рекомендацій – критичної відмінності нема. Є одна відмінність, яку підтримують лише деякі країни, де дозволено носити дитину обличчям від себе. В Україні це не рекомендовано.
– Щиро дякую за розмову. Сподіваюся, що про інші важливі аспекти слінгоносіння ми поговоримо з вами наступного разу.
