Сучасні методи боротьби з безпліддям вирізняються високою ефективністю. Попри те, що є патології, які можуть стати непереборною перешкодою до зачаття, завжди залишається можливість скористатися донорським матеріалом або звернутися по допомогу до сурогатної матері.
Методи лікування безпліддя
Вибір методу лікування безпліддя залежить від причини, що викликала цей стан та його виду. Наприклад, безпліддя, спричинене запальним процесом у статевих шляхах, може зникнути після курсу протизапальної терапії. Часто зустрічається безплідність, викликана непрохідністю маткових труб. Іноді прохідність вдається відновити за допомогою хірургічного втручання, медикаментозної терапії або пертубації (продування).
Отже, до сучасних методів лікування безпліддя належать:
- Медикаментозна терапія.
- Хірургія.
- ДРТ (допоміжні репродуктивні технології).
Допоміжні репродуктивні технології
ДРТ — методи досягнення вагітності за допомогою медичного втручання, коли частина процесу зачаття відбувається поза організмом пацієнтки. До них відносяться:
- екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ);
- перенесення гамет у маткові труби (ПГМТ);
- інтраплазматична ін’єкція сперматозоїда (ІЦІС, або ІКСІ від англ. ICSI — Intracytoplasmic Sperm Injection);
- використання донорського матеріалу (яйцеклітин, сперматозоїдів, ембріонів);
- використання кріоконсервованого матеріалу;
- сурогатне материнство.
Основною ДРТ вважається штучне запліднення, або ЕКЗ, оскільки інші методи є тією чи іншою його інтерпретацією. Наприклад, ІКСІ передбачає введення сперматозоїда безпосередньо в яйцеклітину, але всі етапи до цього й після цього такі ж, як у звичайному ЕКЗ. Сурогатне материнство — це варіант ЕКЗ з донорським матеріалом тощо.
Штучне запліднення
Перша дитина, зачата за допомогою ЕКЗ, народилася у 1978 році. Відтоді завдяки штучному заплідненню на світ з’явилося понад сім мільйонів дітей. Якщо на початку успішність спроб становила 12%, то зараз, коли процедура удосконалена — приблизно 40%.
Суть методу: яйцеклітини жінки та сперма чоловіка з’єднуються в лабораторії у спеціальному посуді (звідси назва «діти з пробірки»), яку залишають у термостаті. Через деякий час оцінюють створені ембріони, відбирають один або декілька та переносять у матку. Якщо ембріон успішно приживається, настає вагітність, яка нічим не відрізняється від звичайної. Діти, що народилися внаслідок ЕКЗ, також не мають жодних особливостей. У них ті ж ризики, що й у дітей, зачатих природним шляхом, ті самі фізичні та інтелектуальні здібності.
Етапи ЕКЗ:
1. Контрольована стимуляція яєчників.
2. Вилучення яйцеклітин.
3. Запліднення in vitro.
4. Культивація ембріонів (2–5 днів).
5. Перенесення ембріона до матки. Раніше переносили кілька ембріонів, а тоді видаляли зайві, що було не лише медичною, а й етичною проблемою. Зараз у зв’язку з удосконаленням методики найчастіше переноситься лише один ембріон або два.
За оцінками фахівців, приблизно третина жінок вагітніє після першої спроби ЕКО. Шанси на вагітність після третьої невдалої спроби значно знижуються. Успішність залежить від багатьох чинників, зокрема від віку жінки. Оптимальним вважається вік до 35–40 років.
