Здавалося б, ну що такого, якщо дорослі іноді здаються дитині надокучливими або нетямущими? Якщо мова йде про знайомих і родичів, з якими бачишся рідко, то в цьому і справді немає нічого особливого. Але от від близьких дитина чекає насамперед розуміння і підтримки, які, в свою чергу, є запорукою її психологічного благополуччя. Можливо, про це нам говорить біблійна істина: «Батьки, не дратуйте дітей ваших, щоб вони не сумували»?
Пропонуємо вам перелік фраз від яких варто відмовитись, адже вони, м’яко кажучи, дратують наших дітей
«Тобі ще рано це знати»
«Це не для твоїх вух», «багато знатимеш – скоро постарієш» та інші варіації на тему «ніс не доріс» закономірно викликають протест у дітей будь-якого віку. З точки зору дітей (навіть якщо вони ще не в змозі висловити свою думку), це вельми образлива фраза. Адже по суті вона дає дитині зрозуміти (та ще й у дуже неввічливій формі), що старші не сприймають її серйозно. Особливо неприємно, якщо подібне стається в присутності сторонніх.
“Тому що я так сказав (-ла)”
Типова батьківська відповідь на дитячі «чому» також не вкладається в рамки етикету. Більше того, він демонструє неповагу і зневагу до юного співрозмовника. Як правило, батьки використовують цю фразу, покладаючись на силу свого авторитету, але при цьому забувають, що без взаємної поваги він попросту не життєздатний.
«Ти завжди робиш все не так»
Прислівники «завжди», «ніколи», «вічно», «постійно» входять до числа найуживаніших у дуже багатьох дорослих. Однак категоричні узагальнення із серії «як неакуратно ти все робиш», «ти завжди мені грубіяниш», «ти ніколи не приходиш вчасно», по-перше, найчастіше бувають несправедливими – вже тому, що дитина напевно хоча б інколи обходиться без грубощів і запізнень. А по-друге, такі фрази призводять до результату, прямо протилежного тому, на який розраховують батьки. Замість того щоб допомогти дитині виправитися, вони відбивають всіляку охоту попрацювати над собою.
«Ти не забув, що …»
У самому формулюванні цього питання вже приховано недовіру до дитини. «Про уроки не забув?», «Змінне взуття не згубив?» подібні батьківські спроби тримати все під контролем приносять дітям мало користі. Вони позбавляють їх можливості самостійно приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки. Одноманітні питання, що задаються по кілька разів на день, сприймаються дітьми як звичне бурчання і, крім роздратування, не викликають жодних емоцій.
“Як справи в школі?”
Це питання, кинуте на ходу, досить часто стає єдиною спробою дорослих налагодити діалог з дитиною. Почувши чергове «нормально», батьки вважають свій обов’язок виконаним і відправляються займатися своїми справами. Хоча, якщо розібратися, дуже прикро, коли мама або тато, замість того щоб поцікавитися, що тебе радує, засмучує або турбує, задає питання виключно про успіхи в навчанні.
«А ось Даша з сусіднього під’їзду …»
Багато батьків щиро вірять, що звернені до дітей заклики брати приклад з друзів і однокласників заохочують їх домагатися великих успіхів. Але коли ми ставимо дитині в приклад інших дітей, це викликає лише протест і роздратування із серії «ну і люби свою Дашу». А самі тати з мамами люблять, коли їх з кимось порівнюють?
«Ти кого більше любиш – маму чи тата?»
Найбезглуздіше питання, яке тільки можна придумати. Тим не менш, воно стає вельми популярним серед дорослих буквально з того моменту, як малюк починає говорити. І чим частіше діти опиняються перед цією дивною дилемою, тим більше вони сумніваються в здатності дорослих тіток і дядьків мислити адекватно, або з пелюшок вчаться хитрувати, видаючи ту відповідь, яку хоче почути запитувач.
«Ким ти хочеш стати, коли виростеш?»
Люблять питати у дітей знайомі дорослі, чекаючи почути у відповідь що-небудь стандартне на кшталт «хочу бути лікарем» і в той же момент забути про це. Відсутність же у дитини схильності до будь-якої професії сприймається майже трагічно – мовляв, як же так, сучасні діти зовсім нічого не хочуть.
«Яка наречена виросла для нашого Михайлика!»
Фрази про наречених, вимовлені в присутності дітей, змушують старших розпливатися в нудотній посмішці, а молодших – червоніти від збентеження. Дійсно, в ситуації з розряду «без мене мене одружили» мало хто відчуває себе затишно. Якщо ж мама чи бабуся регулярно виступають у ролі свахи, то це не може не викликати у дитини обурення.
