Тривога – це послідовність емоційних, фізіологічних та поведінкових реакцій, які актуалізуються в результаті впливу на людину стресових факторів. В ролі цих факторів можуть виступати як зовнішні подразники (люди, ситуації), так і внутрішні чинники (актуальний стан, минулий життєвий досвід, очікування негативних переживань в майбутньому і т.д.).
Тривога може раптово виникати у дітей будь-якого віку. Найчастіше вона виникає в ситуаціях, коли дитина боїться болю або того, що батьки залишать її саму. Візити до лікаря, ситуації, коли ви приводите дитину в школу вперше, або будь-які зміни в звичному щоденному розкладі дитини можуть викликати занепокоєння. Не зважаючи на всі спроби батьків підготувати дитину до нової ситуації, вона все одно може відчувати тривогу, іноді дуже сильну.
Тривога проявляється у дітей по-різному, проте існують типові симптоми: у дитини знижується активність, потіють долоні, з’являється слабкість в ногах, починає боліти голова або живіт. Дитина може почати плакати, гризти нігті або тремтіти, може стати надто неконтрольованою у поведінці. Не залежно від того, що викликало у дитини таке занепокоєння, існують способи допомогти подолати тривогу і запобігти її виникненню в майбутньому.
1. По-перше, потрібно навчити дитину помічати симптоми тривоги
Обережно повідомляйте дитині, коли бачите зміни в її поведінці, питайте, чи бачить вона їх теж чи ні. Наприклад, коли дитина в стресовій ситуації гризе нігті, скажіть їй: «Я бачу, ти гризеш нігті. Ти помічаєш це? ». Спокійно вказуючи дитині на її поведінку, ви звертаєте увагу на симптоми стресу. При цьому важливо розмовляти з дитиною спокійно, не робити зауважень, щоб не викликати почуття сорому, яке може посилити тривогу.
2. По-друге, допоможіть дитині зрозуміти, що відчувати тривогу – нормально, і що в стресових ситуаціях ці симптоми проявляються у кожного
Доступно поясніть дитині, як некомфортні ситуації можуть спровокувати стрес і тривогу, і це, в свою чергу, може викликати головний біль або неадекватну реакцію. Поясніть, що кожна людина відчуває тривогу по-своєму. Наприклад, ви можете розповісти про це так: «Я не люблю розмовляти з незнайомими людьми. Іноді, коли мені доводиться це робити, я нервую, і тоді у мене пітніють долоні ». Допоможіть дитині зрозуміти, що відчувати тривогу – це нормально. Адже так організм повідомляє нам про те, що йому некомфортно.
3. Коли ви навчите дитину приймати почуття тривоги і розпізнавати його симптоми, навчіть її розслаблятися
Перш за все з’ясуйте у дитини причини виникнення тривоги і постарайтеся її заспокоїти. Наприклад, сидячи в черзі у лікарні, дитина може боятися, що лікар зробить їй укол. Розмова з дитиною про те, що її турбує, не тільки прояснить причину тривоги, але і допоможе частково розвіяти страх. Якщо симптоми тривоги не проходять, використовуйте методи зняття стресу: дихальні вправи, техніки візуалізації. Ви можете просто підбадьорити дитину – це теж дасть позитивний результат.
4. Якщо все це не допоможе, слід усунути фактори, що викликають стрес
Якщо у дитини трапляються напади гніву або панічні атаки, потрібно відвести її в місце, де вона буде відчувати себе в безпеці. Не змушуйте дитину робити те, що викликає у неї тривогу. Якщо дитина боїться висоти, не потрібно змушувати її кататися на колесі огляду. Бо у такій ситуації дитина не тільки не позбудеться від тривоги, а на додачу ще й буде відчувати образу по відношенню до батьків, які піддали її такому стресові. Краще просто делікатно підбадьорюйте дитину, і з часом вона поступово навчиться справлятися з тривогою.
5. Якщо дитина настільки часто відчуває тривогу, що це заважає їй вести повноцінне життя і спілкуватися з оточуючими, зверніться до дитячого психотерапевта
Сигналом до цього може послужити відмова дитини ходити в школу, порушення сну і апетиту (наприклад, переїдання або відмова від їжі), необхідність прийому заспокійливих засобів або інші психологічні розлади.
Батьки як ніхто інший можуть допомогти дитині впоратися із занепокоєнням. Допомагаючи дитині розпізнавати почуття тривоги і справлятися з ним, ви тим самим вчите її протистояти стресовим ситуаціям в майбутньому.
Надія Іванців, лікар – психотерапевт
