Про виховання психологічної стійкості у дитини

Психологічна стійкість – це вміння керувати своїми емоціями та почуттями, не пасувати перед труднощами і знаходити вихід з будь-якої ситуації. Це якості сильної та успішної людини. Тому психологічна стійкість дитини – це запорука її майбутньої успішності. Навряд чи подобається нам мати справу з метушливою, безвольною і примхливою людиною, якою б професійною вона не була в своїй справі.

Як сформувати психологічно-стійку особистість

Є декілька принципів, яких варто дотримуватися з самого народження дитини, щоб в майбутньому вона була психологічно стійкою особистістю:

1. Підкріплювати і заохочувати усі намагання дитини бути самостійною: навіть якщо це тримати голівку, їсти ложкою, одягати штани чи взуття.

2. Не принижувати і не критикувати особистість дитини: робити зауваження щодо поведінки, формулюючи приблизно як в анекдоті про єврейську маму, яка казала сину: «Ну от як, ти, така чудова дитина, міг зробити таку капосну річ?»
3. Допомагати, якщо дитині щось не вдається, пропонувати свою допомогу . Таким чином, дитина вчиться тому, що це нормально не вміти всього й одразу, і що завжди можна попросити когось допомогти.
4. Труднощі - мають бути на шляху розвитку дитини. Не потрібно створювати «тепличні умови» завжди і скрізь, заздалегідь передбачати всі потреби.
   Малюк оточений такою «над-опікою» з народження, росте надміру чутливий, не здатним терпіти незручності, найменший дискомфорт. Його рівень психологічного захисту дуже низький. Навпаки, у грі чи побуті можна пропонувати ситуації, коли «складно, але можливо» справитися. Це закріпить ситуацію успіху.

Читайте також "Як навчити дитину зав'язувати шнурівки" та підписуйтесь на наш YouTube-канал Дітиінфо - все для дітей.

5. Дозволяти виявлення будь-яких емоцій, як позитивних, так і негативних. Проговорювати емоції, які дитина відчуває в тій чи іншій ситуації. Це допомагає дитині зрозуміти, що з нею відбувається, і дає відчуття, що її приймають не лише тоді, коли вона бадьора та весела, але й тоді коли вона злиться, сумує, боїться тощо.
6. Навчати розпізнавати емоції інших людей. Для цього корисно озвучувати власні емоції в різних життєвих ситуаціях; грати в ігри, в яких необхідно назвати емоції (спочатку це робить дорослий, потім і сама дитина); розглядаючи малюнки в книгах звертати увагу на вирази облич героїв, в момент читання - на їхні почуття.
7. Дозволяти «сльози марності». Якщо ми не можемо змінити ситуацію, не дивлячись на всі свої старання, ми розуміємо марність власних зусиль. Емоції суму та розчарування тоді настільки сильні, що викликають сльози. Це своєрідне очищення організму від токсинів. На відміну від сліз болю, радості чи співпереживання, сльози марності – найбільш токсичні.
Для дитини такими ситуаціями можуть бути, коли вона вимагає щось заборонене чи неможливе, або не справляється сама і не сприймає в цей момент нічиєї допомоги, і ... починає плакати. В цей момент дуже важливо знаходитися поруч, обіймати (якщо дитина не проти), щось підбадьорливе говорити, просто поруч мовчати, при тому бути готовим до контакту, демонструвати це відкритим поглядом та розкритими обіймами. Дозволити виплакатися, вилити оці «сльози марності», що дозволить дитині не блокувати емоції, а виплеснути їх назовні разом зі сльозами. Таким чином дитина вчиться проживати емоції, пов’язані з прийняттям неможливого. Дитина має усвідомити, що не завжди все буде вдаватися з першого разу, що не завжди вона буде переможцем в ситуації. Таким чином формується психологічна стійкість дитини, коли вона спочатку з допомогою дорослого, а потім самостійно навчиться приймати будь-який варіант розвитку подій.
8. Любов. Говорити дитині про свою любов часто і в дуже різних ситуаціях. Коли знаєш, що хтось тебе любить, можна витримати все!

Як зрозуміти, чи ваша дитина має психологічну стійкість

Для цього необхідно звернути увагу на такі моменти:

• Як почуває себе дитина у випадку невдачі, труднощів, чи зберігає відчуття впевненості в собі. Якщо засмучується, злиться, то наскільки часто і наскільки інтенсивно.
• Наскільки дитина самостійна, рішуча та винахідлива.
• Чи проживає дитина емоцію з приводу своєї невдачі і відпускає її, чи «застрягає» на ній, або навпаки «витісняє».
• Ставлення до труднощів та перешкод: чи помічає їх, чи намагається уникнути, як «розрулює» складну для неї ситуацію.
• Чи вміє дитина просити про допомогу. Якщо так, то в якій формі вона це робить.
• Чи вміє надавати підтримку іншим людям.
• Як реагує на відмову, чи вміє її приймати.
• Як реагує на успіх свій та інших дітей, дорослих.

Важливий момент, коли ви оцінюєте психологічну стійкість дитини, обов’язково враховуйте вік дитини, її вікові можливості та характеристики, а також його індивідуальні особливості: тип нервової системи, темперамент. Бувають діти, у який підвищена чутливість до всього з самого народження і до них потрібен особливий підхід.