Завдання батька – ввести дитину в світ правил і домовленостей, за якими живуть люди.
Стати людиною можна, тільки засвоївши основні обмеження: не вбивай, не кради і т. д. Дитина не народжується з готовим розумінням правил людського співіснування, і одне із завдань сім’ї – допомогти дитині їх засвоїти. Результатом засвоєння є універсальний етичний принцип – стався до інших так, як ти хотів би, щоб вони ставилися до тебе.
Цьому принципу багато тисяч років, і у будь-якій людської цивілізації він присутній в тому чи іншому вигляді. Але для того щоб дитині засвоїти це правило існують певні умови розвитку психіки. Мова про те, наскільки успішно дитині вдалося пережити хворобливе відкриття, що світ не крутиться навколо неї одної, що оточуючі люди теж чогось хочуть і, найголовніше, що задоволення бажань має межу, а задоволення деяких бажань неможливе взагалі.
.
.
З цим неодмінно пов’язана поява обмежень.
Вважається, що це завдання батька, тоді як мати в своїй взаємодії з дитиною закладає основу того, що потім стане фундаментом здатності відчувати, любити, насолоджуватися. Батько вводить обмеження, межі дозволеного і недозволеного, він говорить і вчить говорити «ні» певним формам поведінки.
Перший досвід вступати в стосунки договору дитина отримує в сім’ї, і вважається, що батько більше, ніж мати, успішний в цьому питанні, тому що більшості матерів властиво поступатися дітям часом до нескінченності. І ці поступки ускладнюють, а іноді і унеможливлюють зустріч дитини з обмеженнями.
Не потрібно розуміти буквально, що батьківську функцію виконує в родині чоловік.
Іноді мати змушена брати це завдання на себе. І також варто розуміти, що просто присутність батька в сім’ї не гарантує, що ця функція буде виконуватися. Буває, що батько не здатний обмежувати себе самого, тоді він не зможе дати цю здатність дитині, дозволяючи їй все і розбещуючи цим самим, або буде дуже жорстко і жорстоко її обмежувати, проявляючи насильство.Не можна розуміти батьківську функцію як придушення.
Коротко можна сказати, що функція батька в тому, щоб поєднати бажання і закон. Здатність бажати і отримувати задоволення від бажаного дитина “отримує у спадок” від матері, а батько показує, як це бажання і задоволення може бути вписане в соціальний вимір.Саме завдяки цьому ми маємо твори мистецтва, досягнення науки і технічного прогресу. Як все це пов’язано зі здатністю людини обмежувати себе? Цей зв’язок стає зрозумілим, якщо ми звернемось до такого явища як сублімація. Сублімація в психології – психічний процес перетворення і перенаправлення енергії на соціальну роботу і культурну творчість.
Поняття було введене З. Фройдом в 1900. У соціальній психології сублімація пов’язується з процесами соціалізації. Німецький психоаналітик Зигмунд Фройд вважав, що сублімація є ознакою зрілості та цивілізованості, що дозволяє людям нормально функціонувати в культурно прийнятний спосіб. Він визначав сублімацію як процес перенаправлення енергії інстинктів в русло більш високої соціальної цінності, яка є “особливою прикметою культурного розвитку; це те, що дає можливість вищим формам психічної діяльності, таким як наукова, художня або ідеологічна, грати таку важливу роль у цивілізованому житті”.
