На жаль, у багатьох сім’ях не прийнято виражати емоції: «Не реви!», «Чому ти нервуєшся, це всього лише лялька», «Не сумуй, ми купимо тобі нову іграшку», «Не смійся так голосно, це непристойно». Якщо узагальнити ці часті і звичні фрази, які ми говоримо, часом і своїм дорослим друзям для вираження співчуття, виходить один і той самий зміст: «Тобі не можна відчувати».
Звідки такі реакції? Просто колись ми теж отримали «заборони на почуття» від своїх батьків, а тепер в тій чи іншій модифікованій формі передаємо їх своїм дітям.
Ефект «захованих» емоцій виникає тоді, коли ми не даємо нашим дітям висловлювати смуток, злість, образу і навіть радість. Якщо маленькій дитині говорити «не плач», коли вона впала і трішки забилася, не «ний», коли вона випрошує іграшку, «не смійся голосно», коли їй весело, то рано чи пізно дитина зробить висновок: відчувати не можна.
Давайте подивимося, як це буває.
7 батьківських заборон на почуття
Батьки цілеспрямовано забороняють відчувати
Батькам здається, що якщо дитині приділяти занадто багато уваги, то вона виросте примхливою та егоїстичною. Можливо, у цій моделі є мотив спартанського виховання. Вона зазвичай застосовується для хлопчиків і часто в тих сім’ях, де батьки досить успішні в кар’єрі. Батьки діють за принципом: «Кинемо в річку – сам випливе», я сам досягнув всього, моя дитина теж впорається. Інакше як він потім виживе без мене?
І дитина, швидше за все, впорається. Тільки потім не варто дивуватися, що їй на вас і ваші проблеми теж наплювати. Адже малюк все зробив сам, як і ви.
Батьки цікавляться тільки успіхами в школі або в інших видах діяльності
Ситуація може бути схожа на попередню з тією лише різницею, що тут мами і тати роблять це не спеціально.
Батькам важливі тільки досягнення своєї дитини, а її почуття залишаються несуттєвими в порівнянні з черговою перемогою. Звертаючи увагу виключно на результат і цікавлячись оцінками в школі (а не подіями), ви даєте дитині сигнал: «тебе можна любити тільки тоді, коли ти чогось досяг». Дитина починає залежати від вашої позитивної або негативної оцінки.
У такій обстановці вирощуються маленькі перфекціоністи-трудоголіки, готові покласти все на вівтар «похваліть мене, будь ласка».
Батьки не дають дитині радіти
Можливо, вам це здасться дещо фантастичною забороною, але вона зустрічається дуже часто. У нас немов вшили ген: «радіти – погано, за цим обов’язково піде розплата». Досить згадати відоме прислів’я «не можна багато сміятися, потім плакати будеш».
Уявіть: ви сидите на дивані перед телевізором після важкого робочого дня, і тут дитина підбігає до вас з гучними вигуками: «Мамо/тату, дивись, я намалював хмарку!». Ви дивитеся на нього дорослим здивованим поглядом, не розуміючи причину радості. Або почнете «спокійно пояснювати» дитині, що ви дуже втомилися і хочете відпочити, що теж не порадує дитину.
У цей момент рівень значимості своїх позитивних емоцій у дитини стрімко падає. А для того, щоб перекрити джерело радості, достатньо всього декількох подібних ситуацій.
Підписуйтесь на наш YouTube-канал Дітиінфо – все для дітей.
Батьки конкурують за почуття дитини
Згадайте цю безглузду ситуацію, коли дитині задають популярне, але дивне запитання: «Кого ти любиш більше – маму чи тата?».
На це питання, як і на багато інших питань, що порівнюють маму і тата, не можна відповісти.
Дитина любить обох батьків, але може бути ближчою до одного з них. У якийсь момент вона починає ховати свої почуття, щоб нікого не образити.
Батьки приділяють іншій дитині більше часу
У сім’ях з кількома дітьми неувага батьків може відчуватися особливо сильно: здається, що комусь приділяють більше уваги, комусь – менше. Діти вміють на ранніх етапах зчитувати всі емоції: і їх навряд чи вийде їх обдурити.
Батьки можуть неусвідомлено цікавитися тільки однією з дитиною, якщо у неї проблеми, і забувати про тих, у кого «все добре».
В результаті дитина в якої «все-добре» – починає в кращому випадку агресивно виявляти свої почуття стосовно їншої дитини, в гіршому – замикається в собі і припиняє будь-який контакт з батьками.
Батьки роблять дитину відповідальною за свої емоції
Буває, що батьки ще самі не стали дорослими і не пережили свої дитячі страхи, травмуючі ситуації. Таким батькам потрібен дорослий, який взяв би на себе роль мами чи тата і вислухав їх. Але до психолога готовий звертатися далеко не кожен.
Що відбувається? Інфантильні батьки починають «прирівнюватися» до своєї дитини. Вони скаржаться на складне життя, як правило, часто хворіють і люблять про це поміркувати, – і дитині не залишається нічого іншого, як взяти відповідальність за все, що відбувається на себе.
Психологи називають таку ситуацію «парентіфікація»: дитина стає на місце батьків і не дозволяє собі проявляти негативні емоції в їх бік: адже мама або тато і так сильно страждають.
Батьки «відкуповуються» від негативних дитячих емоцій
На жаль, так роблять майже всі батьки. Адже дуже легко рюмсаючу дитину,що хоче іграшку, просто купивши її?
Відкуповуючись від дітей іграми та розвагами, ми також забороняємо їм проявляти емоції. Як це сприймає дитина? Ви вчите її, що будь-яку негативну емоцію можна «заїсти», «заграти» – замінити матеріальними благами. Якщо батьки часто так роблять, то з дітей потім виростають споживачі, ігромани, товстуни-ласуни – залежно від того, чим від них відкуповувалися.
Як не потрапити в пастку заборонених почуттів?
У всіх перерахованих вище випадках батькам доведеться змінити свою поведінку, якщо вони хочуть знову встановити з дитиною правильний емоційний контакт. Як це зробити?
- Для початку дозвольте собі відчувати різні емоції. Ви не зможете допомогти дитині, якщо самі не будете усвідомлювати, що відчуваєте. Для цього можна пройти психологічні тести або завести щоденник своїх емоцій. Важливо пам’ятати, що усвідомлення емоцій вимагає перебування на самоті, так що знайдіть для цього час.
- Як тільки ви станете краще розуміти себе, почніть налаштовуватися на «хвилю» емоцій дитини: слухати і питати її про те, що вона відчуває. Це може вийти не відразу, адже діти висловлюють емоції по-іншому, часто через гру. Поспостерігайте за дитиною. Через якийсь час ви зрозумієте, коли вона сумує, коли – злиться.
- Допоможіть дитині присвоїти цьому почуттю ім’я: «ти зараз злишся», «можливо, тобі страшно», «ти ревнуєш». Це дозволяє дітям надати незнайомому, неприємному і страшному певні форми і кордони. Коли дитина знає, що відчуває, вона вже не боїться: емоції стають нормальними людськими проявами.
- Найголовніше: дайте дитині прожити емоцію, не відкидаючи її. Нехай вона поплаче, посміється, посумує, позлиться. Якщо потрібно, введіть обмеження: наприклад, «ламати іграшки не потрібно», «цивілізовані люди не обзиваються». Прожити страх допомагають казки та малюнки.
- Визначивши, що саме схвилювало дитину, ви можете запропонувати їй допомогу у вирішенні проблеми. У той же час, шукайте баланс між тим, що дитина робить сама, і тим, що робите для неї ви. Адже синові або дочці потрібно вчитися самостійно виходити з конфліктів.
