Більшості дітей у певному віці характерні істерики або капризи. Іноді вони можуть істерикувати, коли розчаровані або з метою проманіпулювати і добитися бажаного, а деколи впрадають в такі стани, якщо їх просять чи примушують зробити те, чого вони не хочуть. Але якщо дитина поводить себе подібним чином часто і у звичайних ситуаціях, або довго не може контролювати свої емоції, це може бути ознакою розладу і потребувати додаткової уваги.
Ось деякі ознаки розладу поведінки:
– Якщо істерики та спалахи гніву вашої дитини регулярно відбуваються після досягнення 7 – 8 років.
– Якщо поведінка дитини небезпечна для неї або для інших.
– Якщо її поведінка спричиняє їй серйозні неприємності в школі.
– Якщо поведінка дитини перешкоджає здатності будувати стосунки з іншими дітьми.
– Якщо істерики і непокора викликають багато конфліктів вдома і порушуючи сімейне життя.
– Якщо дитина засмучена, бо відчуває, що не може контролювати свій гнів та злість.
Поради для батьків:
Дайте дитині «відзлитися»
Більшість дитячих психологів одностайні у тому, що в момент гніву дитину треба залишити на короткий час в спокої. Особливо це стосується дітей старшого віку і підлітків. З малюками можна перебувати поруч, але не намагатися їх обіймати або утримувати силою, якщо тільки на це немає дуже вагомих причин. Коли спалах гніву проходить, більшість дітей починають плакати. Ось тоді саме час підійти до дитини і обійняти її. Якщо малюк все ще продовжує трохи сердитися, можна сісти поруч і почекати, коли він сам проявить бажання спілкуватися.
«Магічні методи заспокоєння» або що роблять психологи?
У ситуації, коли очевидно, що дитина ось-ось вийде з себе, не слід поспішати з поясненнями або домовленостями. Це тільки погіршить ситуацію. Перш за все треба висловити дитині розуміння його стану, і для цього психологи радять застосовувати два дуже ефективних методи.
Для маленьких дітей варто спробувати метод «інтерв’ю»
Спокійним і доброзичливим тоном малюкові задають короткі питання, які потребують відповіді «так» або «ні». Наприклад такі, як «ти розгнівався, тому що тобі не купили цю машинку?» Або «тобі було так весело грати з Машею?» Обов’язково потрібно дати дитині час відповісти кивком або словами. Коли дитина підтверджує, що дорослий правильно зрозумів її почуття, ситуація вже стає спокійнішою. Тепер можна перейти до пояснень, чому було зроблено те, що розсердило малюка.
Для дітей старшого віку краще працює метод «тверджень»
Дорослий спочатку в позитивної формі висловлює розуміння причин негативної реакції дитини, потім пояснює власні дії. «Я розумію, що ти розсердився, коли тобі не купили цю шоколадку. Шоколад, звичайно, дуже смачний! Але якщо його їсти багато, то зуби псуються, і потрібно буде йти до лікаря».
«Скандал» на публіці – швидке реагування
Всім траплялося спостерігати ситуацію, коли діти гучними криками і плачем висловлювали своє крайнє обурення в особливо невідповідних для цього місцях – магазині, дитячій поліклініці, кафе. Тут вже немає часу на інтерв’ю або розмови. Які ж варіанти дій можливі?
Чи правильним буде просто взяти дитину на руки і піти з громадського місця? Психологи підтверджують, що це цілком допустимо, але треба врахувати кілька моментів. Спочатку потрібно дати малюкові ясний сигнал, що його поведінка є неприйнятною «У магазині ми розмовляємо пошепки. Заспокойся, або ми повинні будемо піти ». Не слід повторювати це кілька разів. Якщо маленький скандаліст не заспокоюється, потрібно здійснити своє попередження.
Не погрожуйте у відповідь!
І малюки, і старші діти часто під час істерики, в пориві гніву викрикують погрози. Це може звучати несерйозно і навіть забавно, але може бути дійсно образливо і ранити почуття батьків. Потрібно просто пам’ятати, що в такі моменти ні в якому разі не можна піддаватися емоціям і відповідати дитині погрозою на погрозу, але з нею слід обов’язково поговорити про це відразу після того, як злість вляжеться, і ситуація стабілізується.
Як зупинити дитячу істерику – не забувайте основну мету!
Не упускайте з виду педагогічний потенціал ситуації. Вирішуючи будь-який конфлікт з дітьми, батьки одночасно виступають для них рольовою моделлю поведінки в подібних ситуаціях в майбутньому. Дайте своїй дитині можливість навчитися правильно вести себе в конфліктній або емоційно-напруженої ситуації, що стане цінним досвідом для вашої дитини в майбутньому.
Надія Іванців, лікар – психотерапевт
