Виховання дітей

Дитяча лінь та мотивація

dytyacha-linj

Лінь є однією з головних проблем, які хвилюють батьків. Якщо дитина відносно здорова, в більшості випадків поводить себе нормально і з нею можна якось домовитись, то дуже часто саме дитяча лінь виходить на перший план.

Чи можна перемогти дитячу лінь? І що взагалі з нею робити?

Коли мені батьки ставлять такі питання, я відчуваю себе трохи дивно. Це ніби запитати у будівельника, як перекласти нижній ряд цегли у будинку, щоб не перекладати всі стіни. Чи можливо це? І як двома реченнями це описати?

. . . . . . .

Саме тому розмови про лінь я завжди починаю з того, щоб відшукати те, що насправді ховається за лінню. І тільки потім ми говоримо про те, що з цим можна робити.

Отже, часто ми говоримо про дитячу лінь, а насправді це:

1. Особливості темпераменту.

Це особливості нервової системи, які закладені від народження. Повільна дитина не може швидко виконувати завдання, як би батьки не намагалися мотивувати її. Швидка дитина не може всидіти на місці і довго виконувати одноманітну роботу. Потрібно враховувати особливості нервової системи дитини і шукати методи, які мотивують саме вашу дитину, а не звинувачувати її в ліні.

2. Нестача мотивації.

«А навіщо?» – це питання, поставлене після кожного доводу батьків може загнати у глухий кут навіть досвідчених та виважених батьків. Якщо дитина не розуміє, навіщо виконувати певні завдання, вона може почати лінуватись, тобто відкладати це на невизначений термін. Внутрішню мотивацію формує інтерес, пізнавальна активність. Сприяйте дитині в цьому і лінь відступить.

3. Страх невдачі та невіра в себе.

«Навіщо робити, якщо все одно нічого не вийде?» – так міркує дитина, яка налаштована на невдачу. Цьому сприяють вислови батьків, педагогів, однолітків, які з різних міркувань повідомляють про неправильність дитини.

Відзначте реакції дитини на невдачу та відшукайте способи підтримки.

4. Перевтома.

Це ніби банально, але нестача сну, великі навантаження, надмірні переживання стають основою для байдужості та ліні. Я часто спостерігаю таких дітей після 4-5 класу, коли батьки приводять їх до мене на консультацію.

Організація відпочинку та достатня кількість вільного часу творять чудеса.

5. Конфлікти з учнями та вчителями.

За небажанням вчитися, виконувати певні завдання стоять складні стосунки з оточенням (батьки, вчителі, вихователі, однокласники). Дитина уникає конфлікту через уникнення діяльності. А батьки бачать лінь.

Варто з’ясувати, чи є такі конфлікти (часто діти про них мовчать до останнього) і разом спробувати знайти вихід.

6. Завищені вимоги.

Якщо ви не вмієте сідати на шпагат, але тренуєтесь, у вас не одразу є результат. А якщо ваше оточення почне у вас вимагати результат на 3-й день і тиснути регулярно, мотивувати? Погодьтесь, простіше буде відмовитись від цієї ідеї, посваритись або захворіти. Приблизно так діють діти (за певним виключенням, звичайно).

Зважте вимоги, які стоять перед дитиною – чи може вона їх виконати?

7. Фізіологічна незрілість.

Близько до попереднього пункту. Дитячий мозок має певні закономірності дозрівання і для кожного віку свої задачі. Дитині важко контролювати час, планувати діяльність, передбачати наслідки – всьому цьому вона вчиться.

Запитайте у психолога чи почитайте, які вимоги розвитку для віку вашої дитини. Можливо лінь – це просто неготовність до певної діяльності. І це є зоною найближчого розвитку.

8. Надмірна опіка.

Якщо всі рішення приймаються замість дитини, відповідальність за все лежить на батьках, а наслідки дитини ніяк не стосуються, логічно, що дитина не буде активно цьому опиратись (хоча, на щастя, бувають винятки). З часом дитина може стати безініціативною та байдужою, адже її життям живуть батьки.

Проаналізуйте свій вплив на рішення відносно дитячого життя і поступово збільшуйте відповідальність дитини.

Як зробити, щоб дитина захотіла вчитися, щось робити? Це звучить ніби, як змусити хлопця закохатись у дівчину. Практично ніяк.

Потрібно змінювати підхід. Зараз у мене готовий курс «Ключі до мотивації дитини», де ми будемо шукати підхід до мотивації кожної дитини. Слідкуйте за новинами.

Антоніна Скоромна, психолог