Час іде і діти виростають, дорослішають, розвиваються і змінюються. Але змінюються не тільки діти, змінюються і стосунки між дітьми і батьками. І як часто в таких відносинах не вистачає взаємної довіри. Довіри батьків до дитини, довіри дітей до батьків.
Ви довіряєте своїй дитині? Не важливо, маленька вона ще або вже доросла. Але як часто трапляється, що ми хвилюємося, малюємо в думках жахливі картини, в той час як дитина може мирно грати з друзями, елементарно забувши про час і про нас. Буває й так, що діти, підростаючи, стають більш самостійними і можуть вже самі про себе подбати. Але наше батьківське хвилювання не дає нам спокійно спати або навіть жити, якщо не було вчасно дзвінка або попередження. Все вірно, батьки так влаштовані, що їхня турбота не встигає за дорослішанням їхніх дітей. Що ж робити в таких випадках?
Довіра до дитини починається насамперед із себе
Щоб навчитися довіряти своїй дитині, необхідно привчити її з самого дитинства поважати ваше батьківське хвилювання і вчасно попереджати про свої дії. І зробити це повинні ви. Зовсім необов’язково говорити про це в повчальному тоні, краще робити це доброзичливо. У вихованні взагалі завжди має бути присутня доброзичливість, але незмінно з твердістю. Дитина просто зобов’язана розуміти, що якщо ви про щось попросили, значить, ви їй довіряєте, і вона має це зробити. Ну, звичайно ж, прохання не можуть бути надуманими і обмежувати права дитини.
Перестаньте думати і вирішувати за дитину, дайте їй можливість вибирати самій і не називайте, коли вам це зручно, самостійність впертістю. Будете боротися з впертістю, вб’єте самостійність.
Заохочуйте будь-які прояви самостійності, але м’яко корегуйте відхилення. Наприклад, дитина в магазині хоче сама везти візок. Це уповільнює ваш темп, але спроба допомогти викликає крик і плач. Вам соромно, що на вас звертають увагу оточуючі, у вас спрацьовує рефлекс, і ви караєте дитину, а заодно в зародку вбиваєте бажання допомагати, бажання діяти, бажання самостійно приймати рішення. Це замість того, щоб дати дитині самостійне доручення, яке їй під силу, наприклад, знайти пакети і упакувати молоко і масло, не забувши, подякувати помічнику. Так кого ж тут потрібно виховувати?
Уявіть себе на місці своєї дитини, подивіться на себе її очима. Чи ви поступаєте правильно? Чи не уподібнюєтеся ви самі примхливій дитині? Чи обдумані ваші вимоги? Надайте право дитині самій приймати рішення, не робіть цього за неї. Ви боїтеся, що вона зробить помилку, вчинить неправильно, захворіє? Але хто вирішує, що правильно, а що ні? Не помиляється той, хто нічого не робить. Саме з помилок ми черпаємо свій досвід. І абсолютно нормально зробити щось не так, осмислити це і виправити. Ви вважаєте, що вашій дитині це не під силу? Або ви впевнені в ній? Якщо друге, вітаю – ви починаєте довіряти своїй дитині!
Навчіться «відпускати» дитину
Відпускати, не означає потурати будь-яких бажань. Відпускати значить позбавляти дітей від контролю і своєї участі в тих випадках, коли дитина хоче, може і готова справлятися сама. Це і буде найкращою демонстрацією довіри з вашого боку.
Дитина – гість у твоєму будинку – нагодуй, вивчи і відпусти. (Індіанська приказка)
Ніхто з батьків не застрахований від помилок, просто є батьки, які мають силу визнавати їх і вчитися виправляти, а є батьки які на догоду своїм амбіціям і комплексам, катком проходять по долі дитини, позбавляючи її можливості стати собою.
Ні в якому разі не допускайте в думках і словах поганого! Ви повинні бути впевнені, що з вашими дітьми нічого поганого не трапиться. Спокійна впевненість – помічниця у всіх починаннях, і тут в тому числі. Ви запитаєте – як цього домогтися, коли, хвилюючись, в голову лізуть дуже різні, і частіше погані, думки? Цьому слід вчитися, справа того варта. Довіра і спокійна впевненість тотожні. І починати треба з контролю думок. Якщо ви відчули, що в голові рояться страшні картини, перемкніть свою увагу на більш приємні речі. Скажіть собі: «У мене чудова дитина, я їй повністю довіряю, вона самостійна і з нею все буде в порядку!» Мозок людини влаштований таким чином, що здатний думати одночасно тільки про щось одне. Тому, відстежуючи свої думки, ви можете контролювати свій стан.
Тримайте під контролем і свої висловлювання. Ніколи не називайте дитину поганими словами. І не програмуйте її на погане. Адже не дарма кажуть, що якщо людину сто разів назвати «свинею», наприклад, на сто перший раз вона захрюкає. Хваліть свою дитину. Їй важливо відчувати вашу підтримку. Так між вами встановляться довірчі стосунки. І навіть якщо дитина не розповідатиме вам про свої справи стовідсотково, нічого страшного, у кожної людини, навіть у маленької, є свій особистий простір, куди вона впускає на свій розсуд. Ви ж теж маєте свої таємниці. Нехай і у дитини будуть маленькі таємниці від вас. Не випитуйте. Вона сама розповість, про що вважає за потрібне розповідати.
Якщо ви будете розуміючими і доброзичливими, повірте, про головні події в житті своїх дітей ви дізнаєтеся першими.
