Багато батьків доволі часто зустрічаються з ситуаціями, коли дитина не дотримує свого слова. Ви домовляєтеся з дитиною про те, що вона що-небудь зробить, або навпаки більше не буде чогось робити, а потім всупереч всім очікуванням поводиться так, наче цієї домовленості ніколи і не існувало.
Ви турбуєтеся, ображаєтеся, починаєте лаятися: “Чому ти знову це зробив? Ми ж вже обговорювали … ти пообіцяв, ти дав слово…”
Дитина теж засмучується, що підвела вас, що не дотримала слова. Обіцяє, що більше так робити не буде. Вона виглядає неймовірно переконливою, але наступного разу все повторюється.
Виникає питання, чому так відбувається і чи можна з цим щось робити?
Існує спокуса розглядати дитину, як “недо … дорослого”, так наче відмінності між дитиною і дорослими кількісні (наприклад, менше досвіду, менше розвинена пам’ять, менший обсяг уваги). Але психічна будова дорослого і дитини сильно розрізняються якісно. Дитина сприймає світ іншим мозком. Її сприйняття і мислення працюють по-іншому.
ПОДИВИМОСЯ НА СИТУАЦІЮ ОЧИМА ДИТИНИ:
Мама попросила, наприклад, прибрати речі в кімнаті перед її приходом. Дитина погоджується і каже щось на кшталт “угу …”. Але чи означає це “угу …”, що дитина особистісно прийняла завдання і реально збирається його виконати згідно з домовленостями?
Дитина згадує, що через годину подруга мами відведе її в музичну школу або до репетитора, або ще куди-небудь, а у неї все ще не дороблене домашнє завдання (!). Або, можливо, малюк обіцяв хлопцям, що вийде зіграти в футбол проти сусіднього двору. Він відчуває відповідальність перед командою і біжить щодуху за першим дзвінком.
Прибрані речі в кімнаті до призначеного терміну? Скоріш за все ні. Просто тому, що раніше існували наміри і внутрішні дитячі зобов’язання просто “не дозволили” дитині цього зробити.
Мама злиться, а з іншого боку щиро лякається, що дитина не може виконати навіть найпростіших зобов’язань. Сама дитина засмучена, що мама нею незадоволена і дуже хоче в майбутньому стати кращою (але, швидше за все, поведе себе також в аналогічних ситуаціях).
ЯКБИ…
Якби самосвідомість і відповідно поведінка дитини були більш “дорослими”, замість “угу, я все зроблю …” дитина дала б саме ту відповідь, яка б відображала її реальні наміри і цілісне розуміння ситуації. Уявіть, ви б почули відповідь: “Мама, я не зможу, тому що якщо займусь прибиранням зараз, то я не встигну з завданням”.
Така відповідь вимагає достатньої хорошої рефлексії (усвідомлення себе) і сміливості (адже у відповідь можна почути справедливе “як ти смієш так мені відповідати, адже я стільки всього для тебе роблю!”). Наочним доказом низької рефлексії дітей є те, що вони дуже легко, рухомі щирим прагненням догодити батькам, дають обіцянки, які принципово неможливо виконати і які часто починаються зі слів “я завжди …” або “я більше ніколи …” та інші .
Когнітивно і емоційно набагато простіше сказати “угу”, а потім не зробити, якщо “не вийде”. Це більш ранній і архаїчний спосіб поведінки в конфліктній ситуації “я не хочу, але потрібно” (коли один з батьків просить про те, що для самої дитини не є пріоритетом). І поки дитина не освоїть новий спосіб поводитися в подібних ситуаціях, вона буде користуватися цим, а низка сварок і взаємних образ продовжиться.
Дитину можна навчити відповідально ставився до того, що вона говорить і дотримуватися свого слова. Тобто сварити дитину не за те, що “вона сьогодні не прибрала речі”, а за те, що обіцяла і не зробила. Тоді дитина почне вчитися давати обіцянки і питати себе: “чи зможу я зробити це”, “як мені цього добитися”, “в чому сенс тих чи інших вчинків”.
Це важливо для психічного розвитку в цілому, не тільки для поліпшення відносин між дитиною і батьками. Це перший крок до того, щоб навчитися керувати своїм життям, а не просто реагувати на події навколо.
. .
. .
