Дослідження показують, що дорослі недооцінюють, як часто діти переживають тривогу і сум – багато дітей можуть перебувати у такому стані тривалий час, і це є ознакою хронічного стресу. Проте самі по собі ці переживання не є однозначно шкідливими – питання у дозі. Дітям насправді необхідно пізнавати життя у всіх його проявах, в тому числі переживати сум і плакати – так вони зможуть навчитись розуміти і приймати реальність. Важлива тут присутність і турбота близької людини, яка також дозволяє собі сумувати, плакати і хвилюватися, але знає, як впоратися з цими неприємними переживаннями.
Я багато працюю з дітьми і підлітками. Дуже сумно зустрічатися з дитячою неможливістю дозволити собі сумувати. І у компетенції батьків допомогти сформувати здорове ставлення до печалі і сліз. Щоб дитина могла прийти в обійми близької людини поплакати, а не сидіти в кутку кімнати з клубком у горлі. Але, повторюсь, навчити дитину сумувати може той, хто сам вміє це робити.
Щодня зустрічаюся з тим, що і діти, і дорослі не вміють сумувати, плакати, просто не дозволяють собі цього. Я маю на увазі такий сум, котрий очищає, освітлює душу та приносить можливість радіти і бути щасливим.
Діти вважають (це вже сформована установка), що плакати соромно, непристойно, некрасиво, незручно. Вони вчаться стримувати сльози, приховувати біль, плакати так, щоб ніхто не бачив. Є упередження, що сльози можуть завдати шкоди близьким, тому їх не можна показувати. Часто діти не довіряють свій біль і сум дорослому, тому що мали неприємний досвід критики та засудження з його боку.
Як такі діти плачуть? Перестають дихати, завмирають, здригаються, задихаються від клубка в горлі, закривають обличчя руками, тікають туди, де їх ніхто не бачить.
Чим шкідлива заборона на переживання печалі?
Дитина «тримає» напругу від не прожитої емоції, на це іде багато сил, тому їй важко включатися в інші життєві процеси – направляти свою увагу, брати участь в різних видах діяльності, відчувати радість, бажати і рухатися до поставленої мети. Виникає багато втоми, перенапруження, можуть з’явитися нав’язливі рухи, тривожність і інші неприємні феномени.
Що важливо пам’ятати дорослим:
1. Смуток (печаль) – таке ж важливе, «хороше» почуття, як і радість, цікавість, ніжність і ін. Так – його важко і болісно переживати. Але від цього воно не стає марним або «поганим».
2. Плакати корисно, в цьому процесі дитина знімає напругу в якийсь болючій темі, переживає її, і може отримати допомогу і підтримку. Після «якісного» проживання печалі діти відчувають полегшення, бажання активно включатися в життєві процеси, радіти.
3. Коли дитина плаче, батькам важливо відчувати, крім тривоги і хвилювання, ще й радість від того, що цей процес звільнення від печалі відбувається. Страждання, печаль – корисні процеси, адже саме через них дитина приймає те, що прийняти складно (правила, реальність, неможливість мати те, що хочеться, і т.д.).
4. Плакати важливо і корисно комусь, а не на самоті.
5. Коли дитина проявляє печаль, плаче, дорослому важливо мовчати (обіймаючи і погладжуючи, якщо дозволить дитина)! Питання, розмови відволікають від важливого процесу, зупиняють і не дають завершити вилив суму.
6. Добре, коли дорослий називає почуття дитини і той стан, який спостерігає (біль, образу …) у дитини. Слова підтримки – «Я поруч», «Я з тобою». Важливо звертати увагу дитини на дихання: «Ти можеш плакати, тільки дихай». Підтримувати процес «видихання» смутку.
7. Печаль, як і будь-яке інше почуття, має завершення. Печаль не є небезпечною. Батькам важливо проявляти терпіння в тому, щоб дозволити дитині досумувати до кінця, до останньої сльозинки.
8. Після того, як дитина відсумувала, можна запитати, чи хоче вона щось обговорити? Чи важливо їй про щось розказати. Краще слухати дитину, співчувати і співпереживати.
Не корисно:
Давати поради, читати нотації, звинувачувати дитину – ці реакції батьків викликають роздратування, образу, розчарування і нову хвилю смутку дитини. Наступного разу вона може не довірити вам свій біль, щоб уникнути неприємних переживань.
Якщо батькам самим важко дозволити собі засмучуватися і плакати, вони можуть оволодіти цією культурою самі або разом з психологом. Результати сприятливо позначаться на здоров’ї і щасті і дітей і батьків. Сумувати важко і болісно, але потім більше можливості бути відкритим, радісним , щасливим та включеним у життя!
Надія Іванців, лікар – психотерапевт
