У СРСР усім ставили майже однакові цілі і досягали їх однаковими методами виховання. Зараз же відомі десятки сучасних методик та методів виховання, які прийшли з різних країн і соціокультурних груп, тому перед родинами стоїть непростий вибір. На жаль, не всі ці методи виховання такі хороші, як здаються – деякі вже зарекомендували себе не найкращим чином.
. . . . . . . . . .
Дитині можна все
Основний принцип: у Японії дітям взагалі нічого не забороняють.
Як насправді: японські батьки й справді не вважають себе професіоналами в питаннях виховання, тому віддають це право спеціально навченим педагогам. І якщо молода мама не вчить дитину пристойно себе вести, значить, за неї це роблять у дитячому садку або початковій школі з набагато суворішими правилами, ніж в аналогічних українських закладах.
Що виходить: дитина, що виросла у режимі вседозволеності, завдає шкоди не тільки оточуючим. У першу чергу, вона небезпечна для самої себе, адже, не знаючи слова «ні», може запросто схопити за хвіст чужу собаку, сунути руку в вогонь або кинути каменем у машину. Зрозуміло, першими жертвами такого виховання стануть самі батьки, адже ладнати з маленьким егоїстом буде неможливо.
Природне батьківство
Основний принцип: досягнення цивілізації руйнують зв’язок між матір’ю і дитиною і погіршують здоров’я нащадка.
Як насправді: принципи природного батьківства сформувала француженка Жан Ледлофф, після того, як якийсь час пожила в племені з практично первісними засадами. Спільний сон, тривале (до трьох років) грудне вигодовування, відмова від памперсів, щеплень, колясок і навіть іграшок зрозумілі в умовах життя племені, але абсолютно не підходять для сучасної мами. Однак послідовників у Жан Ледлофф (до речі, бездітної) досить по всьому світу.
Що виходить: у несоціалізованої дитини, що весь перший рік свого життя провисіла в слінгу, може і не виникне проблем у спілкуванні з мамою, а ось налагодити взаємини з іншими дітьми їй точно буде непросто. По-перше, таких антисоціальних дітей не беруть у садок, по-друге, батьки і самі часто проти спілкування своєї «природньої» дитини з чужими, зіпсованими цивілізацією, телевізорами та мультфільмами дітьми.
Навіть якщо не брати до уваги проблем зі здоров’ям, з якими стикається практично кожен сучасний Мауглі, виховання за законами первісного племені завдає серйозної шкоди психіці дитини.
Домострой XXI століття
Основний принцип: раніше всіх цих хіпстерів і панків не було.
Як насправді: написаний в XVI столітті збірник правил і порад знаходить свою другу молодість у низці українських сімей. Беззаперечна слухняність, повага до старших і суспільно корисна праця в них поєднуються з фізичними покараннями, армійською дисципліною, заборонами, погрозами і шантажем.
Що виходить: ідеально слухняні, навіть покірні діти це, звичайно, дуже зручно. Ось тільки прихильники сучасного «Домострою» часто зустрічаються з підлітковими бунтами, втечами з дому і спробами суїцидів. Адже дитина, яка виховується за правилами п’ятистолітньої давнини, буде порівнювати себе з однолітками в школі і на вулиці, і дуже швидко зрозуміє, що в його сім’ї щось не так.
Ділові відносини
Основний принцип: будь-яка праця має бути оплаченою.
Як насправді: багато батьків дотримуються думки, що навчання є дитячою працею, а тому повинно бути оплаченим. Шоколадка за п’ятірку молодшим школярам, новий телефон – за рік без трійок, а там і до офіційного прайсу недалеко.
Що виходить: звикла до гідної оплати будь-якого свого зусилля, дитина не бачить сенсу в безкоштовній праці, та й самі знання для неї знецінюються – на перше місце виходять оцінки.
Добре, якщо дитина досить чесна і намагається вчитися, але що робити, якщо їй простіше виправити підсумки контрольної в щоденнику, ніж вивчити складну тему? До того ж, участь у громадському житті школи, гуртки або волонтерська діяльність дитина буде вважати безперспективними.
. . . . . . . . . .
Технології в маси
Основний принцип: в сучасному світі дитина повинна орієнтуватися в техніці.
Як насправді: трирічна дитина з планшетом в руках вже нікого не дивує і не здається вундеркіндом.
Світ не стоїть на місці, а значить, діти повинні йому відповідати і освоювати новітні технології нарівні з дорослими. Крім того, розвиваючі ігри в телефоні – це запорука довгоочікуваної тиші і впевненість батьків у тому, що чадо сидить на одному місці і зайняте справою.
Що виходить: тривогу б’ють не тільки психологи, а й педіатри – діти, в два роки освоїли планшет, телефон і ноутбук, користуються інтернетом і можуть включити собі мультфільм, а ось їсти ложкою, одягати шкарпетки і навіть говорити не вміють і не намагаються навчитися.
Погіршення дрібної моторики, зору, комунікаційних навичок характеризує ціле покоління комп’ютерних геніїв. У старшому віці ситуація погіршується – на перерві школярі вже не базікають і не бігають, а сидять, мовчки втупившись у свої гаджети, і навіть сидячи за сусідніми партами воліють спілкуватися в соціальних мережах, а не наживо…
