Олесь Гончар. Біографія

Біографія Олеся Гончара

Роки життя: 1918-1995

Письменник, літературний критик, громадський діяч.

Коротка біографія Олеся Гончара

Олесь Гончар (при народженні - Біличенко Олександр) народився у селі Ломівка (сьогодні - частина м. Дніпро). Коли йому було 3 роки померла його мама і з Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Полтавської області.

У 1927 році при вступі до школи його записали як Олесь Гончар. Прізвище - це дівоче прізвище його мами, відповідно прізвище бабусі та дідуся. Ім'я Олесь з'явилося тому, що в класі вже був інший Сашко і щоб розрізняти учнів, хлопця записали як Олесь. У сільській раді йому виписали нове свідоцтво про народження, згідно з яким він начебто народився в Сухій, що і Олесь Гончар вказував у біографії та документах в подальшому. Про справжнє місце народження на загал стало відомо вже після смерті Олеся Гончара - про це розповіла його вдова. У метричній книзі Покровської церкви Ломівки є запис про те, що письменник народився саме у Ломівці.

Період формування Олеся Гончара як митця припав на 30-ті роки. У 1933-1937 рр. він він навчався в Українському книжково-газетному технікумі, працював в одній з районних газет Полтавщини та обласній комсомольській газеті в Харкові, паралельно робив дедалі впевненіші письменницькі проби.

У 1928 році Олесь Гончар вступив на філологічний факультет Харківського університету.

У червні 1941 р. Олесь Гончар у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. Потім він написав про цей батальйон у романі "Людина і зброя". За цей твір вінсстав лауреатом республіканської премії ім. Шевченка.

Влітку 1942 року потрапив у полон, звідки втік 1943-го і продовжував воювати в Червоній армії. Війну закінчив старшим сержантом на посаді старшини мінометної батареї.

Вірші, які Олесь Гончар писав в перервах між боями, він сам згодом назвав "конспектами почуттів", "поетичними чернетками для майбутніх творів".

Впродовж тьох повоєнних років Олесь Гончар працював над романом-трилогією "Прапороносці". У цей час він також публікує ще кілька новел і повість "Земля гуде", завершує навчання у Дніпропетровському університеті.

Після завершення роботи "Прапороносцями" тема героїки війни і далі була у творчості Гончара. Низка його новел, серед яких "Модри Камень", "Весна за Моравою", "Гори співають" та інші, багато в чому суголосні з "Прапороносцями".

Видані протягом 1950-х років книги новел «Південь» (1951), «Дорога за хмари» (1953), «Чари-комиші» (1958), повісті «Микита Братусь» (1951) і «Щоб світився вогник» (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія «Таврія» (1952) і «Перекоп» (1957) — історико-революційній проблематиці.

З 1952 р. по 1959 р. Олесь Гончар був заступником голови правління, а у 1959-1971 рр. - головою правління Спілки письменників Української РСР. З 1971 р. по 1986 р. - секретар правління Спілки письменників СРСР.

Від 1973 року Олесь Гончар був головою Українського республіканського комітету захисту миру, членом Всесвітньої Ради Миру, академіком Академії наук України.

Помер Олесь Гончар 14 липня 1995 року. Похований на Байковому цвинтарі. Посмертно, у 2005 році, отримав звання Героя України.

Читати твори Олеся Гончара.