Діти дуже люблять зиму не тільки через свята й канікули, а й тому, що все довкола схоже на казку. В очікуванні новорічних та різдвяних святми приготували для вас зимову добірочку віршів для малечі. Прочитайте їх разом з дітьми та вивчіть той, який найбільше припаде до душу. А для дорослих шанувальників зимової поезії пропонуємо добірку 12 віршів про зиму для дорослих
ПЕРШИЙ СНІГ
Перший сніг на землю ліг,
Кіт по снігові побіг.
На снігу лишив сліди,
Щоб по них назад прийти.
Та поки він десь гуляв,
Сніг на вулиці розтав.
Л. Новикова
БІЛІ МУХИ
Білі мухи налетіли, —
Все подвір’я стало біле.
Не злічити білих мух,
Що летять, неначе пух.
— Галю, Петрику, Кіндрате,
Годі, ледарі, вам спати! —
І побігли до санчат
Галя, Петрик і Кіндрат.
Всі з гори летять щодуху,
Щоб піймати білу муху.
А санчата їм усім
Змайстрував старий Максим.
Максим Рильський
***
Тоненькі сніжинки
На мене сідають,
Мене за ялинку,
Напевне вважають.
Не знають сніжинки —
Смішинки тоненькі,
Що я — не ялинка,
А просто — Оленка!
Анатолій Костецький
. . . .
ВЕСЕЛИЙ СНІГ
Падав сніг,
Падав сніг –
Для усіх, усіх, усіх,
І дорослих і малих,
І веселих і сумних.
Всім, хто гордо носа ніс,
Він тихцем сідав на ніс.
А роззявам, як на сміх,
Залетів до рота сніг.
Вереді за комір вліз
І довів його до сліз.
А веселі грали в сніжки –
Сніг сідав їм на усмішки
І сміявся з усіма:
– Ой, зима, зима, зима!
Оксана Сенатович
СНІЖИНКИ
Пролітають біленькі сніжинки
І сріблясто на сонці блищать.
Мамо, мамо, чому я сніжинки
Не умію ніяк упіймать?
Вже здається, що ніби й спіймаю,
А відкрию долоню: нема!
Лиш водичка з долоні стікає.
Лиш водичка в долоні сама.
Каже мама здивовано доні:
— А чи знаєш, чому це так є?
Бо у тебе тепленька долоня,
А сніжок від тепла розтає.
І помислила доня хвилинку,
Рукавичку наділа свою.
— Мамо, — каже, — тепер я сніжинку
Вже напевно, напевно, зловлю!
Світлана Кузьменко
. .
ЧОМУ ЛЮТИЙ КОРОТКИЙ
Чи то жарт напівзабутий,
Чи одна із небилиць —
Тільки чув я, ніби Лютий
Довгий-довгий був колись.
Він у щапці-невидимці
Мандрував собі щодня
По дорозі, по стежинці,
Де не ступить — наче глиця
Стане вмить колючий сніг,
На льоту замерзне птиця
І впаде йому до ніг.
А дихне — ставки і ріки
Лід засклить аж до весни,
І поснуть, бува, навіки
Судаки, лящі, лини.
По горбах і кручах голих
Мерзнуть кози і зайці…
І забили тут на сполох
Побратими-місяці.
На узліссі просто неба
Раду скликали мерщій.
— Гріти землю швидше треба!
Загули навперебій.
Ну, а Лютий не зважає,
Все те байдуже йому,
Не припас, мовляв, тепла я,
Де ж тепер його візьму?
І сказали побратими:
— Це турбота не твоя,
Вахту Березень нестиме
Від сьогоднішнього дня.
… Чи то жарт напівзабутий,
А чи й вигадка, гляди,—
Тільки от говорять люди,
Що відтоді місяць Лютий
Став короткий назавжди.
Вадим Скомаровський
ЗАЙЧЕНЯТКО
Зайченятко вийшло з хати:
— Ну й морозива багато!
На дахах і на ялинах,
На горбочках і в долинах!
Усміхнулася зайчиха
І на те сказала тихо:
— Втіха, синку, для усіх —
Це ж бо випав перший сніг!
Володимир Кленц
ГІСТЬ ЗИМИ
Ось і знову зима білоброва
Побілила поля і хати,
Заквітчала у іній діброву,
Через річку наводить мости.
Поспішає зима, поспішає,
Підганяє мороз, холоди:
Скоро, скоро з далекого краю
Рік Новий завітає сюди.
Під кружляння веселих сніжинок
Почали готуватись і ми,
Щоб зустріти при світлі ялинок
Найдорожчого гостя зими.
Анатолій Качан
ГОСТЮЄ В НАС ЗИМА
Летять, летять сніжинки
На поле, ліс і сад,
Веселий свій таночок
Танцює снігопад.
Надворі – лютий холод,
Тепла давно нема.
Заліз в копичку зайчик
І солодко дріма.
Мете хвостом лисичка
Сніжок біля сосни.
В барлозі спить ведмедик,
Солодкі бачить сни.
Володимир Кленц
. . . .
БІЛО-БІЛО
Змолов Мурчик у млині
Білої пшениці,
Несе борошна мішок —
Пекти паляниці.
Коли звірі перестріли:
— Ну дава-ай, вусатий… —
Мурчик вуса підкрутив
І мерщій тікати.
Зайчик біг — не догнав.
Вовчик біг — не догнав,
Ведмідь біг — не догнав,
А підкралася лисичка
Та й перепинила —
Борошно
Розсипалось по світу,
Все довкола забіліло.
Тільки сосни-їжаки
Витикають голочки.
Дмитро Чередниченко
ЗИМА
День надворі білий-білий,
біле все навкруг,—
наче лебеді летіли
і губили пух…
Наче з вишень у садочку
вітер цвіт зірвав…
Наче Львів нову сорочку
спозаранку вбрав…
Білий коник спозарання
білим шляхом біг…
Притягнув на білих санях
сніг.
Марія Хоросницька
ДЛЯ ПОТІШЕЧКИ
Попід вікнами Мороз
Ходить-щулиться,
То загляне у садок,
То на вулицю:
– Де ж це дітоньки малі
Поховалися,
Та невже ж вони мене
Ізлякалися?
Я ж їм шкоди не зроблю
Анітрішечки,
Тільки носика вщіпну
Для потішечки!
Катерина Перелісна
ЯЛИНКА
Похвалилася Яринка:
— Є у мене вже ялинка!
Ще нема ні в кого, знаю,—
з вас усіх я перша маю!..
Ще й таку, що навіть мати
ледь внесла її до хати…
— Ти, Яринко, не хвалися,—
обізвалася Орися.—
Новий рік і нам не будень!
В кожного ялинка буде!
— Гарна!
— Пишна!
— Аж до стелі! —
голоси дзвенять веселі.
Сумно лиш промовив Гнатик:
— Щоб таку ялинку мати,
треба їхати в Карпати
і сокирою зрубати…
— Ой! — здригнулася Яринка.—
Буде боляче ялинкам!
Я свою віддам охоче…
Хто мою ялинку хоче?..
Соня в бік штовхає Славу,
Переглянулись лукаво…
— Ні, такому не бувати!
Краще разом святкувати!
Раз ми дружим нерозривно,
то святкуймо колективно!..
Не було вагань-зупинки:
— На ялинку до Яринки!
— Заспіваєм хором, соло…
— Круг ялинки підем колом!..
— І тобі «спасибі», Гнате,
скажемо, щоб чула мати,
за ялинки ті, що в лісі,
що не будуть гори лисі!
Марія Хоросницька
. . . . .
ПРЯЛЯ
Сидить пряля та й пряде —
сніг іде — іде — іде —
нитка рветься де-не-де —
а вона пряде й пряде.
Вже напряла хуртовин
на шапки для верховин —
на сувої полотна —
на завіску для вікна,
на хустину й укривало —
мало — мало — мало — мало —
сніг іде — іде — іде —
а вона пряде й пряде…
Ліна Костенко
