Байка “Цяцькований Осел” Леоніда Глібова розповідає історію про осла, який вирішив знайти щастя та краще життя. Осел звернувся за допомогою до Юпітера (Нечипіра Громовика). Той посміявся зі скарг осла, але все ж покликав Фортуниху Домаху, яка подарувала ослу срібний дзвоник. Осел втішився, однак цей подарунок лише привертав до нього зайву увагу, а з нею і насмішки. Прикраса не змінила суті осла.
Мораль байки: «дурень всюди дурнем буде». Справжні зміни мають походити зсередини, а не залежати від зовнішніх атрибутів.
“Цяцькований осел”
Додумався осел, що він якаясь мина,
Зневагу від усіх доводиться терпіть,
Що надокучила така лиха година,
Що треба і йому хоч трохи краще жить.
Він чув, що там, над морем широченним,
Стоїть гора одна;
На тій горі, під дубом височенним,
Сидить всесвітній старшина;
По-вченому Юпітером він зветься,
По-простому ж — Нечипір Громовик,
Як гримне — аж земля трясеться,
Жахається і звір, і чоловік.
— Піду, —сказав Осел, —хоч що вже буде!
Побачимо, чи правду кажуть люде,
Що нібито відвага сльози ллє,
А в добрий час меди і вина п’є. —
Прийшов, на гору зліз, низенько поклонився,
А Громовик до його обізвавсь:
— Чого се ти тут опинився?
І як се ти сюди пропхавсь?
— Приволокла лиха година!
Сміється з мене всякий біс,—
Жаліється Осел, — усякая скотина
Дере передо мною ніс.
От хоч і коні… збруя, бляшки,
Коваль підкови їм кує,
Прикраси їм усякі є —
Побрязкачі, блискучі цвяшки…
А я… отак, як бач,
Хвіст теліпається, та й годі,
Нема порадоньки, хоч плач…
Владико! Змилуйся в пригоді! —
Владика засміявсь, аж ліс застугонів;
Покликав він Фортуниху Домаху;
— Ану, лиш,— каже їй,— порадуй бідолаху,
Щоб між людьми і він бринів;
Ти начепи йому на шию срібний дзвоник;
Нехай, радіючи, хвостом вертить,
Як у болоті ополоник,
І дзвоником бряжчить. —
Зрадів Осел, у ноги повалився,
Фортуниху у рученьку лизнув
І так з гори чимчикувать пустився,
Що трохи шиї не звернув.
Побіг він навпростець, нічого не минає,
Чи нива, чи баштан — не розбирає.
Толочить і ламає.
На вигоні телят перелякав;
Ускочив у село — всяк очі витріщає,
А він брикає, хвіст задрав,
Аж куряву підняв,
Собаки гавкають, і дітвора тікає…
Цяцькований Осел придбав нову біду,
Де не повернеться — усе не до ладу,
Чи шкоду втне — не подарують,
Почують, що дзвенить, — палюгою частують.
Осел прислів’я нагадав,
А я до байки приладнав:
Нехай не забувають люде,
Що дурень всюди дурнем буде.
(1891)
Читати твори Леоніда Глібова
