Байка Леоніда Глібова “Лисиця й Осел” розповідає про Осла, який зустрічає Лисицю і розповідає йому про Лева, який вмирає у діброві. Осел описує, як колись могутній Лев тепер лежить безсилий, і ніхто його не боїться. Всі тварини можуть безпечно підійти до нього, а деякі навіть знущаються — хто вскубе, хто стусоне. Осел розповідає, що й сам насмілився позбиткуватись з немічного Лева.
Мораль байки полягає в тому, що коли хтось втрачає свою силу та владу, він може стати об’єктом знущань, навіть від тих, хто раніше його боявся. Також це висвітлює ідею, що повага до інших залежить від їхньої сили та становища.
“Лисиця й Осел”
— Відкіль бредеш ти, голово лиха? —
Лисиця так мовля Ослові.
— Дивився, як там Лев здиха
Аж ген у тій діброві!
Піди, паньматко, подивись;
Ти ж зналася із ним колись…
І! Що тепер із ним зробилось!
Де в біса й сила тая ділась!
А то, було, як гуконе —
Не втямиш з ляку, де б сховався, —
Таке було те пугало страшне!
Мабуть, його весь світ боявся…
Тепер лежить, неначе пень,
І ніч, і день.
Ніхто його вже не боїться,
Усяк безпечно йде дивиться.
Хто схоче — добре ускубне
За вражий чуб його зубами,
А хто під боки стусоне —
Чи дрюком, чи рогами.
— А ти, запевне, не посмів?! —
Йому підсміює Лисиця.
— Оце-таки! Чого ж дивиться?
І я його раз захмилив, —
Нехай і наших знає!
А й в людях такечки буває, —
Чи то вже світ тепер такий:
Поки ти чим кому страшний,
Усяк тебе і поважає;
А тільки як-небудь спіткнись, —
Дивись —
Хто й поважав, той лає.
(1853)
Читати твори Леоніда Глібова
