Байка “Осел і Соловей” Леоніда Глібова висміює нерозуміння та самовпевненість. У байці Осел, який лежав у вишневому садочку, почув спів Солов’я і вирішив його оцінити. Соловей співав пречудово, проте Осел, демонструючи своє нерозуміння мистецтва, сказав, що тому слід було б ще повчитися у півня, бо той кричить голосніше.
Глібов через цю байку підкреслює, що не кожен може бути критиком, особливо якщо не має достатньо знань або розуміння предмета. Також він застерігає від того, щоб демонструвати свої таланти перед невігласами.
“Осел і Соловей”
Раз у вишневому садочку
Лежав Осел у холодочку.
Побачив він між рястом Солов’я
І став йому гукати:
— Здоров, співун! Насилу вглядів я;
Який маленький ти, а кажуть, що горлатий.
Ану, лишень, утни!
Казали у дворі індики,
Що ніби ти співать мастак великий,
Чи, може, брешуть, вражії сини?
Ану, нехай і я почую,
Яку там пісню ти вдереш —
Веселую чи жалібну якую;
Тут сила не в тому — яку, а як утнеш!.—
І Соловей почав співати;
Лунає пісенька на ввесь садок;
Лежить і слуха дурень головатий,
Неначе справді знає прок.
А Соловей аж горло надриває
І на всі заставки співає:
Щебече, і свистить,
І тьохкає, і торохтить.
На що вже горобці — і ті попритихали
І прислухаться стали.
Замовк співун і на Осла глядить,—
Чи буде, мов, хвалить?
— Ну, молодець! — сказав суддя ухатий,—
Хороший птах:
Хоч невеличкий, та горлатий…
Ти, мабуть, виплодивсь не в наших сторонах.
Коли б ти нашого наслухавсь півня,
Тоді б ще краще заспівав;
Хоч він тобі й нерівня,
А все-таки хоч трохи б перейняв.—
Такої похвали співун не сподівався;
Якби був знав,
То й не співав.
— Прощайте, дякую! — він до Осла озвався.
— Прощай! — сказав Осел.— Навідайсь ще коли,
Бувай здоров, небоже!
Таких суддів, такої похвали
Не дай нам, боже!
(1890)
Читати твори Леоніда Глібова
