Лермонтов Михайло Юрійович: твори та біографія
Лермонтов Михайло Юрійович (3 (15) жовтня 1814 — 15 (27) липня 1841) — російський письменник, поет, прозаїк, драматург. Існує версія, що далеким предком Лермонтова є шотландець Томас Лермонт. Однак аналіз ДНК, який провели британські вчені не підтвердив цієї версії. Отже 1613 року поручик польської армії Георг Лермонт, шотландець за походженням начебто потрапив у полон внаслідок поразки польсько-литовського війська до князя Пожарського. Після того прийняв православ’я та ім’я Юрія Андрійовича та започаткував російський дворянський рід Лермонтових.
Отримав військовий чин ротмістра та загинув під час облоги Смоленська.
Вочевидь сам Михайло Лермонтов вірив у цю версію походження свого роду, зокрема він присвятив цій темі вірш “Бажання”. Однак юний Лермонтов мав і іншу версію походження свого роду від Франсіска Лерміта, іспанського державного діяча який жив на початку XVII століття, навіть написав його уявний портрет а також присвятив цій темі драму “Іспанці”. Отже сам Михайло Лермонтов народився у збідній дворянській сім’ї 3 жовтня 1814 року в Москві, їх будинок був біля Червоних воріт. Однак вже 1815 року батьки переїхали у село Тархани (тепер Лермонтово) Пензенської губернії де був маєток його бабусі по маминій лінії Є. Арсеньєвої. Саме тут пройшло дитиинсьво Михайла Лермонтова, який рано осиротів. Його мати померла у дуже молодому віці — 21 рік, це сталось 1817 року, також батько не займавс його вихованням — воно було повністю покладено на бабусю. І вона нічого не шкодувала для улюбленого внука, тож Михайло Лермонтов отримав чудову домашню освіту — з ним займались вчителі та гувернери, тож він добре знав французьку, німецьку, грав на флейті, скрипці та фортепіано, малював та ліпив. Однак у хлопця були проблеми із здоров’ям, тож тричі — 1818, 1820 та 1825 року для оздоровлення бабуся возила його на Кавказ, ці подорожі справили неабияке враження на Михайла Лермонтова.
Коли йому виповнилось 13 років, тобто у 1827 році бабуся привезла Лермонтова у Москву і вже 1 вересня 1828 року його зарахували до одного з кращих навчальних закладів Росії Московського університетського благородного пансіону, де він отримав півпансіон. Саме тут 1828 року він написав свої перші вірші, а восени 1830 року став студеном етично-політичного відділення Московского університету. Однак він відзначився складною поведінкою, часто сперечався із професорами, тож у підсумку 1832 року залишив навчання в університеті.
Твори Лермонтова
Плани продовжити навчання у Петербурзькому університеті довеллось облишити — оскільки він з власної ініціативи покинув навчання, то чотири роки в Московському університеті йому не зарахували. 4 листопада 1832року Михайло Лермонтов вступив у Школу гвардійських прапорщиків та кавалерійських юнкерів де навчався протягом двох років. Поетична творчість у цей період, хоч і не припиняється, однак помітним був спад. 1834 року Михайло Лермонтов отримав звання звання корнета лейбгвардії Гусарського полку який був розквартирований у Царському Селі, однак більшу частину часу він проводить у Петербурзі. На основі спостережень за сучасним життям Михайло Лермонтов пише свій перший великий твір — драму “Маскарад” (1835), однак цензура так і не дала дозволу на його публікацію, тож він починає писати роман “Княгиня Ліговська”. Саме у цьому романі вперше з’являється прізвище Печорін.
29 січня 1837 року на дуелі загинув російський поет Олександр Пушкін і це глибоко вразило Михайла Лермонтова — вже наступного дня він написав вірш “На смерть поета”, а за тиждень — ще 16 рядків завершення цього вірша, який моментально зробив його знаменитим — вірш переписували від руки, вчили на пам’ять. Однак 3 березня 1837 року Михайла Лермонтова заарештували “за недозволені вірші”. Однак навіть в ув’язненні він продовжує писати вірші: “В’язень”, “Сусід”, “Молитва”, “Бажання”. Як покарання круто змінилась його військова кар’єра — його перевели до Низньогородського драгунського полку та відправили на заслання на Кавказ. Однак йому вдалось на місяцб затриматись у Москві де він написав поему “Бородіно”, яка була опублікована 1837 року в журналі “Сучасник”.
На Кавказі Лермонтов познайомився з декабристами, які так само там перебували на засланні. Цей період суттєво вплинув на його творчість, яка у значній мірі була пов’язана з Кавказом, зокрема йдеться про роман “Герой нашого часу” (1838). Також Михайло Лермонтов зробив чимало замальовок та написав чимало картин на кавказьку тематику.
Втім бабуся поета а також поет Василь Жуковський домоглися відміни покарання Михайлу Лермонтову, тож його перевели до Гродненського полку, який знаходився у Новгороді. Це дозволило йому також протягом місяця пожити у Петербурзі де він передав Василю Жуковському поему “Тамбовська казначейша”, яку той незабаром опублікував у “Сучаснику”. Однак покровителі поета домоглися переведення Лермонтова до його колишнього полку гусар, який знаходився у Царському Селі.
1839 року Лермонтов входить у середовище редакції “Вітчизняних записок”, у ньому бачать нову надію російської літератури, яка за своїм талантом рівна Олександру Пушкіну. 16 лютого 1840 року на балу у графині Лаваль відбуласьсварка з сином французького посла Ернестом де Барантом. Французу розповіли начебто ще навчаючись у школі Михайло Лермонтов написав епіграму в якій образив його. І хоча насправді епіграма стосувалась іншої особи, син французького посла сприйняв це на свою адресу та викликав Михайла Лермонтова на дуель. Вона відбулась 18 лютого неподалік того ж місця, де свого часу Пушкін стрілявся на дуелі з Дантесом. Однак цього разу дуель закінчилась щасливо — спочатку зламалась одна зі шпаг, а коли перейшли на пістолети, то спочатку де Барант не поцілив, а після того Михайло Лермонтов навмисно вистрілив у бік, тим самим вирішившипроблему миром. А вже у березні обидвох дуелянтів відправили у піхотний полк на Кавказ де Михайло Лермонтов брав участь у військових діях та відзначився мужністю та холоднокровністю.
У лютому 1841 року Михайло Лермонтов отримав двомісячну відпустку яку викориистав для поїздки у Петербург — він домагався відставки, аби мати змогу залишитись в столиці Росії. Однак йому не лише відмовили у відпустці та нагороді за хоробрість, а й наказали протягом 48 годин виїхати зі столиці та повернутись на Кавказ. У П’ятигорську йому дали дозвіл залишитись на лікування мінеральними водами. Саме тут Михайло Лермонтов написав свої останні вірші, серед яких “Тамара”, “Вийду один я на дорогу” та інші. Сакме у П’ятигорську він зустрів своїх друзів по юнкерській школі, у тому числі і Н.Мартинова. Однак ця зустріч виявилась фатальною для поета. Давній приятель образився на один з жартів Лермонтова та викликав його на дуель, яка відбулась 15 липня 1841 року. Цього разу М. Мартинов вистрілив влучно і Михайло Лермонтов загинув. Спочатку його поховали на П’ятигорському цвинтарі, однак згодом бабуся поета домоглася його перепоховання у родинному склепі у їхньому маєтку у селі Тархани.
