Твори зарубіжної (світової) літератури

Мацуо Басьо. Біографія

macuo_baso

Біографія та твори Мацуо Басьо

Мацуо Басьо (також Мацуо Башьо, Мацуо Басо, Мацуо Башо) 1644 – 28 листопада 1694. Класик японської літератури, поет, майстер коротких віршів хайку, або, за старою назвою хокку.

Хоча Мацуо – це є його прізвище, однак найчастіше в літературі зустрічається форма Басьо без прізвища. Свої поезії підписував кількома псевдонімами, найвідомішим з ниих є Тосей, тобто Квітучий персик, цей псевдонім він взяв на честь китайського поета Лі Бо. Однак коли учень подарував йому сливу, яку поадив біля свобго дому та взяв собі ім’я Басьо. Оскільки немає прижиттєвих зображень поета, є лише кілька невиразних малюнків його учнів, дослідники роблять висновки про його зовнішність з розрізнених спогадів. Отож він був невисоким струнким чоловіком, мав тонкі риси обличчя, густі брови та довгий ніс. Сповідував буддизм, відповідно голив голову. Відзначався слабким здоров’ям і, ймовірно, потерпав від розладів шлунку. Щодо характеру, то був спокійним та врівноваженим, дбайливим та щедрим. Жив у злиднях, однак будучи буддистом не надавав великого значення матеріальному.

Народився 1644 року у містечку Уено, що в провінції Іґа. Батько походив із самурайського роду, однак коли не було воєн викладав каліграфію. У родині було ще 5 дітей, зокрема один з братів Мацуо Басьо у майбутньому також став поетом під іменем Мунефуса. Оскільки батько та старший брат були викладачами Мацуо Басьо отримав добру домашню освіту.

1653 року, ще будучи дитиною, Мацуо став служкою у сина багатого самурая Тодо Йосітада, причому господав був лише на 2 роки старший за свого слугу і так само захоплювався поезію. На цьому ґрунті вони потоваришували та разом створювали поезії. На них звернув увагу поет Огіно Ансей, який 1662 року видав кілька їх творів у своїй антології “Сайоно Накая-Масю”. Саме у цій публікації Мацуо Басьо звяв собі псевдонім Мунефуса. А вже через рік друзі Йоситада та Мунефуса долучились до створення колективної поеми на сто строф під керівництвом Кітамура Кигіна (1624-1705). Однак поетичний дует так і не склався — у травні 1666 року Тодо Йоситада несподівано помер. Оскільки Басьо втратив свого впливового покровителя, то мусів повернутись додому, де його забезпечував старший брат. Однак за деякий час Мацуо Басьо вирушив до столиці середньовічної Японії — Кіото, де вивчав класичну японську літературу, вдосконалював свою поетичну майстерність, а його вчителем був конфуціанець Іто Таньан (1623 – 1708). У той період у Японії було двіі школи поезії хайкай: “Теймон”, тобто “Давній стиль” та “Данрін”, тобто “Новий стиль”. На початках Мацуо Басьо, який жив у Кіото був прихильнииком “Давнього стилю”. Справа у тому, що Кіото було базою цієї школи, натомість “Новий стиль” тільки зароджувався і щене міг конкурувати на рівних. Кіотській період Мацуо Басьо тривав протягом шести років — за цей час він кілька разів друкувався в антологіях кіотських поетів.

Хокку – Мацуо Басьо

Однак 1672 року Басьо переїхав до новох столиці Японіх Едо (сучасне Токіо) та став державним чиновником – відповідав за спорудження водогонів. Однак свою чиновницьку роботу поєднував з літературною творчістю, писав вірші та відійшов від школи “Давнього стилю” та став прихильником “Нового стилю”, центром якого стало Едо. Однак при цьому він розумів, що кожна школа має свої обмеження.

Втім поєднувати чиновницьку та літературну роботу було складно, тож Мацуо Басьо зробив вибір на користь поезії та під псевдонімом Тосей створює власну поетичну школу хайкай до складу якої увійшли його учні та послідовники. У той час він захоплюється творчістю китайського поета Лі Тай-бо (701-762 рр.) і навіть вивчає дзен-буддизм.

Кількість учнів постійно зростала. Один з них — багатий торговець рибою Сугияма Сампу віддав Мацко Басьо своюхатинку на березі річки Сумида в окрузі Фукагава. Тут він посадив бананове дерево (басі), тож учні назвали його помешкання “Басьо-ан” (обитель бананового листя). Саме тут він взяв ім’я Басьо під яким і

увійшов в історію.

У середньовіччі подорожувати Японією було складно через численні застави та перевірки паспортів, тож лише у 40-річному віці, у серпні 1684 року у супроводі учня тірі Мацуо Басьо вирушив у свою першу подорож. Дорогю вони відвідали у провінції Ісе храм синтоїстської богині Сонця Аматерасу Омікамі, а у вересні Басьо прийшов на свою батьківщину Уедо, де зустрів свого брата та дізнався про смерть батьків. Далі він мандрував ще кількома провінціями уже без свого учня, аж поки у квітні не повернувся у бананову хатинку. Дорогою поширювалась і його слава, адже багаті аристократи, яких він зустрічав, запрошували його у гості.

Згодом Мацуо Басьо неодноразово мандрував Японією і найтриваліша його подорож у сто шістдесять днів розпочалась у березні 1689 року. 1691 року оселився у своїй третій “банановій хатинці”, яку допомогли збудувати учні. 1691 року здійснив коротку подорож до Кіото та попри похилий вік мріяв вирушити на північ, де живуть айни — таким чином хотів обійти усю Японію.

1694 року воастаннє побував на батьківщині, звідки вирушив в Осаку — тут 2 вересня він став гостем пана Сона. Однак під час влаштованого на його честь обіду в Мацуо Басьо різко погіршився стан, загострилась хвороба. При цьому наполягав, щоб його лікував власний учень Мокусецу. Той розумів, що не може допомогтти вчителю, однак Мацуо Басьо наполягав на своєму. Наступного дня він склав заповіт, як розпорядитись його майном та рукописами і помер.