Таїр Халілов: твори та біографія
Таїр Халілов (6 вересня 1940) – кримськотатарський письменник, народився 1940 року в селі Карабай Старо-Кримського району Кримської АРСР. Сім’ю Халілових разом з іншими кримськими татарами депортували в Костромську область. Там, у лісовій глушині, в почорнілих дерев’яних бараках, що кишіли клопами й тарганами і в яких до них жили зеки, люди сім’ями вмирали від тифу. Старша сестра Таїра Зейнеп Абдишева (в дівоцтві Халілова), її чоловік Сейтумер Абдишев та їхній трирічний син Абсеттар померли від туберкульозу. Через рік від тифу померла мати. Діти теж хворіли на тиф, але якимось дивом вижили. Батько в розпачі “втік” до Узбекистану, шукаючи ліпшого життя, але там його зловили, за “втечу” і порушення комендантського режиму засудили на 20 років таборів. Таїр виріс у дитячому будинку в Узбекистані. Нині сімдесятирічний письменник пригадує, як залишені без батьків, уцілілих дітей взяла під так звану опіку «милосердна» держава. Тому щовечора на лінійці вихованці дитячого будинку дружно співали: “За детство счастливое наше спасибо, родная страна!”
Згодом, закінчивши середню школу з російською мовою навчання і відслуживши в армії. Таїр здобув освіту в Ташкентському сільськогосподарському інститут. Два роки відпрацював за фахом «вчений-агроном, плодоовочівник-виноградар» у садвинрадгоспі «Ахангаран-2» Ташкентської області. А 1971 року приїхав у Сімферополь, де його радо зустріли в садвинтресті, прийнявши за узбека чи азербайджанця, але, коли начальник відділу кадрів розгорнув його паспорт, виявилося, що перед ним кримський татарин. Збентежений чиновник відразу зателефонував з цього приводу в міліцію. Начальник міліції запитав прямо: «Чому приїхав у Крим?» Таїр відповів, що він агроном і приїхав розводити сади, а у відповідь почув погрозу: «Я тобі покажу, як сади розводити! Добу даю, щоб залишив Крим». Згодом письменник ще пробував повернутися на батьківщину, але щоразу його завертали тільки тому, що він – кримський татарин.
«Щодо інформаторів. Вони були, є й будуть. Вони ‒ очі й вуха будь-якої держави. Але є стукачі-інформатори і є донощики-провокатори, які збирають на тебе компромат, щоб потім знищити. Ними особливо користувалися в колишньому СРСР. Вони були і є серед нас», – зауважив Таїр Халілов у автобіографії.
До Криму він повернувся після тривалих поневірянь аж у травні 1990 року. Вважає, що судити винуватців трагедії вже пізно, натомість українська держава повинна відновити права зневажених кримських татар і реабілітувати їх не посмертно, а живих.
Твори Таїра Халілова
До автобіографії автор додає свою повість «Забрана Батьківщина» як вагомий доказ геноциду кримськотатарського народу. Рідною мовою цей твір опублікували в журналі “Йылдыз”, 2008 р, №1-6 та 2009 рік №1.
Є російськомовний варіант. Повість грунтується на реальних подіях і неспростовних фактах.
Таїр Халілов у своїй творчості відображає традиційні для кримськотатарського письменства теми: осмислення трагедії 1944 р., мрії про повернення примусово виселеного народу на історичну батьківщину та ін Водночас автор застосовує художні прийоми західноєвропейської літератури. Письменник досліджує «пограничні стани» людського буття, що наближує його творчість до філософії екзистенціалізму. Наприклад, у повісті «До останнього подиху» художньо відтворено один день із життя старого тяжкохворого чоловіка. Сюжетну канву твору побудовано навколо його спроб дістатися до дверей, у які хтось дзвонить. Старий повзе, потерпаючи від страшних фізичних мук, щоб відчинити ті двері. Спочатку дитинство на березі Чорного моря, перше кохання, війна. Потім – депортація 1944 р. та поневіряння в Узбекистані, зрада приятеля, радянська каторга. Далі – звільнення й короткі відвідини Криму: до болю рідного, але вже чужого краю, оскільки домівки кримських татар посіли росіяни, котрі, «успадкувавши» чуже майно та землю, звісно, не дуже раділи поверненню справжніх господарів.
Перу письменника належать також поема «Моя доля — ХХ століття», прозові твори «Коли прилітають лелеки», «Перший сніг» та інші.
