Василь Стус. Біографія

Біографія Василя Стуса

Роки життя: 1938-1985

Поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник.

Коротка біографія Василя Стуса

Васили Стус народився у селі Рахнівка на Вінничині Він є одним із найактивніших представників українського дисидентського руху. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1991 р.), Герой України (2005 р., посмертно).

Коли йому був 1 рік, батьки переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Ще через рік (у 1940-му р.) батьки забрали туди своїх дітей.

У 1944 - 1954 роках Василь Стус навчався у Донецькій міській середній школі і закінчив її зі срібною медаллю. Потім вступив на історико-філологічний факультет педагогічного інституту міста Сталіно. У студентські роки Стус був членом літературного об'єднання "Обрій".

У 1959 році закінчив навчання з червоним дипломом. Далі - три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області, після чого два роки проходив службу в армії на Уралі. Під час навчання і служби почав писати вірші. Тоді ж почав перекладати німецьких поетів Ґете і Рільке.

У 1959 році в газеті "Літературна Україна" опубліковано перші вірші Василя Стуса.

У 1961-1963 роках викладав українську мову та літературу в середній школі № 23 м.Горлівка.

З березня по жовтень 1963 року Василь Стус був літературним редактором газети "Соціалістичний Донбас". Зокрема, працював в україномовній частині редакції.

Восени 1963 року вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР у Києві. За час перебування в аспірантурі підготував і здав до видавництва першу збірку творів "Круговерть", написав низку літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів Ґете, Рільке, Лорки. Належав до Клубу творчої молоді.

4 вересня 1965 року, під час прем'єри фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків", у кінотеатрі "Україна" в Києві, Василь Стус взяв участь в акції протесту із закликом до партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції. Це був перший громадський політичний протест проти масових політичних репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час.

За участь у цій акції Стуса відрахували з аспірантури. З моменту виступу у кінотеатрі за ним почали стежити агенти КДБ.

У 1965 - 1972 рр. працював на різних тимчасових роботах.

У 1965 році хотів видати свою першу збірку віршів "Круговерть", але видавництво не захотіло цього робити. Також було відхилено і його другу збірку "Зимові дерева", але її опублікували в самвидаві.

У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального комітету Компартії, Верховної Ради Василь Стус критикував керівну систему за повернення до тоталітаризму, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини. У січні 1972 р. за його активну позицію Василя Стуса заарештували. Майже 9 місяців він перебував у слідчому ізоляторі, за цей час створив збірку "Час творчості".

На початку вересня 1972 року київський обласний суд за "антирадянську агітацію й пропаганду" засудив Василя Стуса до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у Мордовії та Магаданській області. Весь термін ув'язнення перебував у мордовських таборах. Там він продовжував писати вірші, але більшість із них вилучали і знищували, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.

Після закінченню строку, Василя Стуса вислали у селище Імені Матросова Магаданської області, де він працював на золотих копальнях. Звідти він звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства.

У 1978 році поета прийнято до PEN-клубу.

Восени 1979 року Василь Стус повернувся до Києва, приєднався до гельсінської групи захисту прав людини. Заробляв, працюючи робітником на заводі.

У травні 1980 був знову заарештований як особливо небезпечний рецидивіст і вже у вересні його засудили на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. На час суду йогму призначили адвоката - Віктора Медведчука, однак Василь Стус відмовлявся від нього, намагаючись захищатись самостійно. За це Стуса вивели із зали суду і вирок зачитали без нього, позбавивши його таким чином, законного "останнього слова".

З листопада 1980 року Василь Стус перебував у таборі ВС-389/36-1 в Кучино (тепер Чусовського району Пермського краю, Росія). Йому заборонили бачитися з родиною.

У 1983 році його записи вдалося переправити на Захід, а у 1985 році українська діаспора намагалась висунути Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури, але не встигла підготувати всі матеріали відповідно до процедури номінації.

Табірні наглядачі знищили збірку "Птах душі" з приблизно 300 віршами Стуса. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року, за те, що намагався передати на волю зошит з віршами, на рік його закрили у камері-одиночці.

28 серпня 1985 року Василя Стуса відправили до карцеру за те, що він, читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари, хоча це й не було порушенням режиму. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування.

Помер у таборі уночі 4 вересня. Офіційна причина смерті - зупинка серця. Є припущення, що насправді Василь Стус помер від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштованому наглядачами.

Похований на табірному цвинтарі у с. Борисово Чусовського району Пермської області. У листопаді 1989 року, Стуса перепоховали у Києві на Байковому кладовищі.

Читати твори Василя Стуса.