Роки життя: 1891-1967
Поет, перекладач, публіцист, громадський та державний діяч доби УНР та УРСР.
Народився Павло Тичина у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Спочатку навчався у земській початковій школі, потім - у 1900-1907 рр. - у Чернігівському духовному училищі.
У 1907-1913 рр — був семінаристом Чернігівської духовної семінарії. У старших класах семінарії він пройшов ґрунтовну художню школу у викладача малювання Михайла Жука, який також увів Павла Тичину в коло чернігівської інтелігенції. У семінарії Тичина подружився з Григорієм Верьовкою, майбутнім поетом Василем Елланським (відомий як Василь Еллан-Блакитний), Аркадієм Казкою та іншими відомими пізніше діячами української культури.
У 1912 році в першому номері журналу "Літературно-наукового вістника" уперше надруковано твір Павла Тичини - вірш "Ви знаєте, як липа шелестить".
У 1913 році опублікував три оповідання - "Спокуса", "Богословіє" та "На ріках вавілонських".
У 1913-1917 рр. навчався у Київському комерційному інституті, тоді ж працював у газеті "Рада", впродовж 1913-1914 рр. - у редакції ліберального україномовного журналу "Світло", а після його закриття - у Чернігівському статистичному бюро.
Згодом Тичина працював завідувачем відділу хроніки газети "Нова Рада" (1917р.) і відділу поезії журналу "Літературно-науковий вістник" (1918-1919рр.), головою української секції Всеукраїнського видавництва (1919р.), завідувачем літературної частини Першого державного драматичного театру УСРР (1920р.).
Першою своєю книгою поезій "Сонячні кларнети", яка вийшла у 1919 році, павло Тичина створив власний поетичний стиль, який отримав назву - "кларнетизм". Це світоглядна естетична концепція Тичини, яку виражають різні поетичні засоби, зокрема, асонанс, алітерація, епітети, метафори.
Після Жовтневого перевороту павло Тичина намагався зберігати позицію незалежного поета.
У 1923 році Тичина створив поему "Прометей", де одним із перших у світовій літературі розкрив тему тоталітарного суспільства. У цьому ж році переїздить до Харкова, входить до літературної організації "Гарт", а у 1927 р. - до ВАПЛІТЕ. У Харкові в цей час він працював в журналі "Червоний шлях", багато пише, вивчає вірменську, грузинську і тюркську мови, стає діячем заснованої в тодішній українській столиці Асоціації сходознавства. На твори, писані Тичиною на замовлення комуністичної партії, у 1928 році відгукнувся Олександр Олесь віршем-докором «І ти продався їм, Тичино…».
У 1934 році Павло Тичина переїжджає з Харкова до Києва, а в липні 1941 року його з майже 400-ми академіками, членами-кореспондентами та іншими науковими працівниками Академії наук УРСР евакуювали до Уфи. Там Тичина очолював Інститут літератури імені Тараса Шевченка.
Партійна "витриманість" збірок Тичини ще більше посилилась у воєнний пеіріод. Пізніше він не повірив у хрущовську десталінізацію і, лишившись далі на позиціях сталінізму, не відгукнувся на літературне відродження 1950-х — початку 1960-х років, навіть виступив з осудом шістдесятників.
Помер Павло Тичина у Києві. Похований на Байковому кладовищі.
Читати твори Павла Тичини.