Олена Теліга. Біографія

Біографія Олени Теліги

Роки життя: 1906-1942

Поетеса, публіцистка, літературна критикиня, діячка ОУН.

Коротка біографія Олени Теліги

Народилась Олена Теліга в українській родині в Ільїнському під Москвою.

У 1918 році разом з родиною переїхала до Києва. Тут навчалася в Жіночій гімназії Олександри Дучинської, а після згортанням приватної освіти та вказівки, що всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена Теліга потрапила до саме такої.

14 листопада 1920 р. її батько, професор Київського політехнічного інституту та директор Департаменту водних, шосейних і ґрунтових доріг Міністерства шляхів уряду УНР, разом з урядом був евакуйований на територію Польщі до міста Тарнів, а Олена залишилася в Києві без засобів до існування і змушена була полоти городи в селах під Києвом, допомагати матері продавати або міняти речі, щоб придбати харчі, яких завжди не вистачало.

З липня 1922 року родина оселилася в Подєбрадах у Чехословаччині. Тут Олена Теліга ввійшла до середовища молодих українських поетів та інтелектуалів, колишніх вояків Армії УНР.

У 1922-1923 рр. навчалася на Українських матуральних курсах у Подєбрадах, після закінчення яких отримала документ, який давав право вступу до вищої школи.

Впродовж 1923-1929 років Олена Теліга навчалася на історико-філологічному факультеті Українського високого педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі.

Активну літературну діяльність Олена Теліга почала у 1928 році. Друкувалася у "Літературно-науковому вістнику", який в той час виходив у Львові.

З вересня 1929 р. по 1939 р. проживала у Варшаві. Спочатку тут працювала на різних роботах, щоб заробити на життя, потім Олені Телізі вдалося влаштуватися вчителькою української мови в маленькій недільній школі при Союзі українок-емігранток у Варшаві, але працювала там без оплати. З часом життя родини стабілізувалося, чоловік Олени Теліги Михайло знайшов краще оплачувану роботу на польській залізниці, Олена працювала в українській школі при Українському Центральному Комітеті.

Вона стала однією із співробітниць редагованого Дмитром Донцовим у Львові "Вістника", друкувала тут свої літературні та публіцистичні твори, зокрема, "Сила через радість", "Сліпа вулиця", "Якими нас прагнете?" та інші.

Впродовж 1939-1941 рр. Олена Теліга перебувала в Кракові. Тут вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де активно працювала в Культурній референтурі Проводу ОУН. Тісно співпрацювала із краківською "Просвітою", на організованих нею заходах виголосила реферати: "Вступне слово на Академію в честь гетьмана Мазепи" та "Партачі життя".

Після початку радянсько-німецької війни в липні 1941 в складі похідних груп ОУН разом із Уласом Самчуком Олена Теліга нелегально перейшла кордон і переїхала до Львова, у вересні прибула до Рівного, де написала публіцистичні статті "Розсипаються мури" та "Братерство в народі".

22 жовтня 1941 року прибула до окупованого німецькою армією Києва. Тут мешкала за різними адресами, а після того, як до Києва (наприкінці листопада 1941 року) прибув її чоловік, родина поселилася в будинку на вул. Караваєвській (тепер ріг вулиць Льва Толстого і Паньківської, 25/2), в квартирі №90. Це була остання її адреса.

У Києві Олена Теліга очолила Спілку українських письменників, відкрила пункт харчування для своїх соратників, співпрацювала з редакцією газети "Українське слово", редагувала тижневик "Літаври", увійшла до складу Української Національної Ради.

Після арешту редакції "Українського слова", заборонили й видання "Літаврів".

7 лютого 1942 року почалися арешти націоналістів, тоді Олена Теліга відмовилася залишити Київ, хоча мала таку змогу, і зосередила роботу на Спілці українських письменників. Згодом Олену Телігу та її чоловіка заарештували гестапівці.

Поетична спадщина Олени Теліги кількісно невелика, але має високу ціннісну вартість. Її творчість літературознавці називають "пасіонарною любовною лірикою".

У лютому 1942 року Олену Телігу, її чоловіка та інших членів ОУН нацисти розстріляли в Бабиному Яру. Точна дата не відома, оскільки тоді відбувались масові розстріли. Сьогдні днем пам'яті загиблих вважається 21 лютого.