Києво-Печерський патерик
(частина 5)Читати “Києво-Печерський патерик” частина 4
Слово 20 (продовження): Якось покликав його святий, [і] говорить йому: “Пострижися, [бо], – каже, – по трьох місяцях відходжу від світу цього”. Це ж казав, назнаменуючи йому смерть. Сиріянин же не зрозумів того, що мало з ним статися, [а тому] упав до ніг його цей Петро, і зі сльозами говорить: “Ой леле, пане мій і добродійнику мій, і дороге моє життя! Хто зглянеться на чужоземство моє і нагодує багатьох нужденних, і хто заступиться за обіжених, хто помилує жебрущих? Чи не казав тобі, о княже, що заповісти маєш плач невтішний братам своїм? Чи не ти мене словом Божим зцілив і силою, якою є твоя молитва? Куди нині відходиш, пастирю добрий? Опиши мені, рабу своєму, хворобу смертну, І якщо я [її] не вилікую, то буде голова моя за голову твою і душа моя за душу твою! Не мовчки піди від мене, але яви мені, пане, звідки знаєш [про смерть], аби дав життя своє за тебе. Якщо ж звістив тобі Господь про те – моли Його, аби я помер за тебе. Якщо ж лишаєш мене, то де сяду поплакати за своєю втратою – на смітнику цьому, чи у воротах сих, де [нині] перебуваєш? Що можу отримати у спадок із твого майна? Сам ти голий є, і, померши, у цьому залатаному рубищі покладений будеш. Даруй мені твою молитву, як же в давнину Ілія Єлиссові милість, аби збудив глибину сердечну і пішов у місця райські під покровом Дому Божого. Знає і звірина, [де] по заході сонця зібратися, і на ложах своїх лягти, і птиця знаходить собі дім, і горлиця – гніздо собі, де кладе пташенят своїх. Ти ж 6 років у монастирі, а місця свого не набув”. Блаженний же каже до нього: “Краще надіятися на Господа, ніж надіятися на людину: знає бо Господь, як прохарчувати всі створіння, може спасати бідних і заступатися [за всіх]. Брати ж мої хай не плачуться за мною, але плачуться за собою й дітьми своїми. Лікування ж за життя не потребував, мертві ж життя [знову] не можуть побачити, ні лікарі не можуть воскрешати”. Пішов з ним до печери, викопав місце для поховання свого І каже сирійцеві: “Хто з нас більше уподобав гроб цей?”. Сирієць же каже: “[Не] знаю, чого хто хоче, але ти живи ще, а мене тут поклади”. Блаженний же каже: “Буде тобі, як ти хочеш”. І так, постригшись, [сирієць] 3 місяці провадив день і ніч у плачі непрестанному. Блаженний же, втішаючи його, говорив: “Брате Петре, якщо хочеш, візьму тебе з собою”. Той же з плачем каже до нього: “Хочу, аби мене пустив [наперед] і я за тебе помру, ти ж молися за мене”. І каже до нього блаженний: “[Що ж], наважся, чадо! Готовий будь: на 3-ій бо день одійдеш [до Бога]!”
І так [сирієць], причастившись Божественних і Животворчих Таїн безсмертних, ліг на ліжку і, приготувавшись до смерті, простягти ноги, [і] передав душу в руки Господні.
Блаженний же князь Святоша по тому прожив 30 літ, не виходячи з монастиря, доки преставився у вічне життя. І в день преставлення його мало не все місто зібралося. І, про це дізнавшись, браг його прислав з проханням до ігумена, говорячи: “Прошу собі на благословіння хреста з його парамана, і підголовник, і кладки його, на яких поклони бив”. Ігумен же дав йому, кажучи: “По вірі твоїй [та], буде тобі”. Цей же, отримавши [бажане], шанував [його], і дав ігумену 3 гривни золота, аби не дарма взяти знамення братове.
Цей же Ізяслав одного разу розхворівся, і всі вже бачили його при смерті, і не чаяли [його одужання], і сиділи при ньому жона його й діти, і всі бояри. Він же, трохи припіднявшись, попросив води із Печерського колодязя, і далі онімів. Пославши ж, взяли води. Дав же ігумен і власяницю Святошину, брата його, обтерши нею гроб святого Феодосія, аби одягли його в неї. Перш, ніж увійшов той, хто ніс, промовив князь: “Вийдіть швидко перед град назустріч преподобним Феодосію та Николі!” Зайшов посланий з водою та власяницею, і закричав князь: “Никола! Никола Святоша!” І дали йому пити, і одягли його у власяницю, і негайно виздоровів. І всі прославили Бога та угодників його. Ту ж власяницю [князь] одягав на себе, коли хворів, і так уздоровлювався. Сам же до брата їхати хотів, але був утриманий тодішніми єпископами.
Цю власяницю одягав у кожній битві й неураженим лишався. Согрішив же він колись, і не смів взяти її на себе, і так убитий був у бою. І заповів, аби в ній похованим бути.
Багато й інших справ того мужа, блаженного князя Святоші оповідають, про що і донині знають тутешні чорноризці.
До Полікарпа. І знову звертаюся до тебе. Що ти подібного зробив? Чи багатство лишив? Але не мав його. Чи славу? Але не набув її, але з убозства до слави прийшов. Подумай про цього князя: такого, як він ніхто в Русі не сотворив. Волею бо ніхто не пішов у чернецтво. Воістину цей – вищий од усіх князів Руських. Як же порівняти твої докори з його власяницею? Ти бо до наготи покликаний – і ось одягом красивим прикрашаєшся, і задля цього роздягнутий маєш бути від нетлінного одягу, і оскільки не маєш шлюбного одягу, тобто смирення, засудженим будеш. Але, ось що пише блаженний Іоан в Лествиці: “Жидовин жадає харчу, аби святкувати за законом”. Ти ж, їм уподобившись, піклуєшся про пиття та наїдки, і цим ославляєш себе. Послухай блаженного Євагрія: “мних, якщо согрішить, свята на землі не матиме”. Не розгодовуй тіла свого, аби не вселився в тебе супостат, не почни [підвизу] вище своїх сил: коли не зможеш [так продовжити] – докори на себе приймеш. Будь послідовником святих отців, аби не було забрано у тебе Божественну ту славу. Якщо не досягнеш із довершеними вінчаним бути, постарайся бути похваленим із тими, хто вгодив. Вчора прийшов був у чернецтво і вже обіт даєш, і перш, ніж навчишся [монашеству] – на єпископство хочеш; і видаєш себе за міцного законодавця, і перш, ніж сам смирення [набудеш], усіх змирити хочеш, мудрствуєш звисока, з гордістю повеліваючи, супротивно відповідаючи. Це все звичне в устах твоїх, оскільки думаєш про земне, а не про небесне, про плотське, а не про духовне; про бажання, а не про воздержання; про багатство, а не про бідність. Від світла відійшов, і в пітьму вдав себе єси, життя відринув і муку собі вічну вготував і, взявши зброю на ворога, її в своє серце встромив. Збудись, брате, і подумай уважно про своє життя, не сходячи думкою і розумом зі святого місця того.
Але ось, брате, повім [тобі] подібне, для твоєї пильності, про Єразма чорноризця.
Про Єразма чорноризця, котрий розтратив майно своє на святі ікони й тим Спасіння набув.
Слово 21
Був у тому ж Печерському монастирі чорноризець на ім’я Єразм. Мав багатство велике, і все, що мав, на церковні потреби витратив, і ікони численні обкував, які й донині є у вас над Вівтарем. І цей, збіднівши вельми і зневажений бувши всіма [задля бідності], у відчай себе кинув, [вважаючи], що не мати йому воздаяння за розтрачене багатство, оскільки на церкву, а не на милостиню віддане. Таку [думку] диявол йому вклав у серце. Почав неналежно жити, безчинно, у загальній недбалості дні свої проводячи.
[Одного разу] розхворівся дуже і, врешті, пробув німий та незрячий 8 днів, і лише трохи дихання в грудях маючи. На 8-й же день прийшла до нього вся братія і, бачачи тяжке вмирання, дивуючись, говорила: “Горе, горе душі брата цього, оскільки в ліностІ і у всілякому гріху жив, а нині дещо бачить і кидається, не мігши вийти”.
Цей же Єразм встав, ніби ніколи не хворів, і, сидячи, каже їм: “Брати і отці! Послухайте! Воістину так є. Як ви знаєте, грішник я, і не каявся донині. І ось сьогодні явилися мені святі Антоній та Феодосій, говорячи: “Молилися [ми] Богові, і дарував тобі Господь час на покаяння”. І ось побачив Святу Богородицю, Котра мала на руках Сина Свого Христа Бога нашого, і всіх святих із Нею. І говорить мені [Богородиця]: “Єразме! Оскільки ти прикрасив церкву Мою й іконами возвеличив, і Я тебе прославлю в Царстві Сина Мого, убогих бо завше маю з собою. Але встань і покайся, і прийми великий янгольський образ, і на 3-ій день візьму тебе, що полюбив красу Дому Мого, чистого, до Себе”. І, це сказавши братїї, почав [Єразм] сповідувати гріхи свої, які вчинив, перед усіма, не соромлячись, радіючи в Господі. І пострижений був у схиму, і на 3-ій день до Господа одійшов у доброму сповіданні.
Це чув від тих блаженних старців – свідків святих і самовидців.
До Полікарпа. Та це знаючи, брате, не думай: “Даремно розтратив те, що мав”, оскільки все перед Богом пораховано є, аж до мідяка. Жди від Бога милості задля твоєї праці. Двоє дверей зробив у тій святій Великій Церкві Святої Богородиці Печерської, і Та відкриє тобі двері милості Своєї, бо єреї вигукують про таких завше в церкві тій; “Господи, освяти любящаа благолЂпіє Дому Твоєго, и тыя прослави Божественною силою Твоєю”. Згадай же і того патрикія, який хрест повелів скувати із чистого золота. Йому ж поревнував юнак і трохи свого золота приклав, [і] спадкоємцем став усього майна його. Ти ж, якщо витратиш те, що маєш, на славу Божію та Пречистої Його Матері – не погубиш воздаяння свого, але кажи з Давидом: “Докладу до всякої похвали Твоєї”, аби до тебе говорив Господь: “Тих, хто прославляє Мене – прославлю”. Оскільки сам мені казав: “Краще усе, що маю, те все на церковні потреби витрачу, аби не було дарма взяте під час війни, чи злодіями, чи вогнем”. Я ж похвалив добре бажання твоє. “Обіцяйте, – сказано, і воздадіть”. Краще бо ж не обіцяти, ніж, обіцявши, не віддати. Якщо ж щось таке станеться [з тобою] коли: чи війною, чи злодіями [доведеться] окраденим бути, аж ніяк не лайся, ні смутися, але благохвали Бога за те, з Йовом кажучи: “Господь дав, Господь взяв”.
І ось тобі, до того, розповім про Арефу чорноризця.
Про Арефу чорноризця, котрому злодіями вкрадене майно милостинею стало, і задля цього спасся.
Слово 22.
Був у тому Печерському монастирі чорноризець на ім’я Арефа, родом полочанин. Велике багатство мав у келії своїй і ніколи ж не подав убогому ні жодної дати, ні хліба, і таким був скупим та немилосердним, що й сам себе голодом заморив. Одної ж ночі прийшли злодії і покрали все майно його. Цей же Арефа від страшної скорботи за золотом хотів сам себе погубити. І стягнення великі наклав на невинних, і багатьох мучив без правди. Ми ж усі молили його припинити слідство. Він же нікого не слухав. Ста’рці ж блаженні ті, втішаючи його, говорили: “Брате! Переклади на Бога печаль свою, і Той тебе прогодує”. Цей же жорстокими словами всім докоряв.
Невдовзі впав у недугу люту, і вже при смерті бувши, навіть тоді не припинив ремствування й лайки. Але Господь, Який хоче всіх спасти, показав йому янгольське пришестя й бісівський полк. І почав звати: “Господи, помилуй! Господи, согрішив! Твоє є, не жалію за тим!” Вилікувавшись від хвороби, розповів нам видіння. «Коли, -каже, – прийшли янголи, увійшли ж і біси, і почали судитися за вкрадене багатство, і говорили: “Якщо не похвалив, а полаяв – наш є, і нам переданий був”, Янголи ж говорили до мене: “О, окаянний чоловіче! Якби ти дякував Богові за те, це б тобі було зараховано, як Йову. Якщо бо хто милостиню творить – велике [діло] перед Богом є, але своєю волею здійснене. А [за майно], взяте насиллям, якщо дякувати Богу, більшим є од милостині: хотів бо диявол на огуду навернути людину, таке зробивши. Той же Богові все віддав, і задля цього більше від милостині є – з подякою”. Янголи це мовили до мене, і я закричав: “Господи, помилуй! Господи, прости! Господи, согрішив! Господи, Твоє є, не жалію за ним!” І тут негайно біси шезли, а янголи зраділи, і вписали мені в милостиню втрачене срібло».
Ми ж, не почувши, прославили Бога, Який звістив нам це. Розсудили блаженні ті старці, і кажуть: “Воістину достойно і праведно за все дякувати Бога”. Ми ж того [Арефу] повсякдень бачили, як славив та хвалив Бога, і дивувалися зміні його поглядів та характеру: що раніше ніхто не міг його відвернути від лайки, нині ж повсякчас
Йововим вигуком кличе: “Господь дав, Господь взяв. Як Господеві завгодно, так і буде. Буде ім’я Господнє благословенно у віки [віків]”. Якби не бачив янгольського видіння і не чув тих слів – ніколи б не перестав, ремствувати. І ми повірили правдивості цієї справи.
Та, аби [тобі] цього було мало, то чи не було того старця, [описаного] в патерику, який молиися Богові, аби прийшли на нього розбійники і все його [майно] взяли. Почутий був, і все, що мав, до рук їхніх віддав.
До Полікарпа. Ось уже, брате, різними повчаннями повчав тебе. Таж, проси у Господа Бога, аби тут життя своє скінчив у покаянні і послусі ігуменові своєму Акіндіну. Ці 3 речі більшими од усіх добродійств є, як свідчив Афанасій Затвірник. І ось тобі ще одне дивовижне чудо повім, яке сам бачив. Це бо здійснилося в тому святому монастирі Печерському.
Про двох братів: про Тита попа і Євагрія диякона, які ворогували між собою.
Слово 23.
Було двоє духовних братів: Свагрій – диякон, Тит же – піп. Мали любов велику і нелицемірну між собою, так, аж усі дивувались однодумству їхньому та безмірній любові. Диявол же, котрий ненавидить добро, котрий завше рикає, немов лев, шукаючи кого проковтнути, сотворив між ними ворожнечу. І таку ненависть вклав їм [у серця], що і в обличчя один одного не хотіли бачити. Неодноразово братія молила їх: хай помиряться між собою. Вони ж і чути не хотіли. Коли ж стояв Євагрій у церкві, [і] йшов Тит із кадилом – відходив Євагрій від ладану. Коли ж не відходив, то проминав його Тит, не покадивши. І перебували багато часу в мороці гріховному. Тит бо служив непрощєний, Євагрій же причащався, гніваючись. На це озброїв їх враг.
Одного разу Ідей Тит розхворівся вельми й уже не чаючи видужати, лежачи, почав плакатися за своєю втратою. І послав із молінням до диякона, кажучи: “Прости мене, брате, Бога ради, що гнівався на тебе”. Цей же жорстокими словами проклинав його. Старці ж ті, бачачи, що Тит помирає, потягли Євагрія насильно, аби попрощався з братом. Хворий же, побачивши брата, трохи припіднявшись, впав ниць під ноги його, зі сльозами говорячи: “Прости мене, отче, і благослови!” Той же, немилостивий і лютий, відмовився перед всіма нами, сказавши: “Ніколи з ним не помирюся – ні в цьому віці, ні в майбутньому”; вирвався з рук ста’рців тих, і раптом упав. І хотіли ми підняти його, і побачили, що він помер. І не могли йому ні рук простягнути, ні вуста звести, ніби давно вже був мертвим. Хворий же швидко встав, ніби ніколи не хворів. Ми ж вжахнулися раптовій смерті того й швидкому зціленню цього, і багато плакавши, поховали Євагрія, [як був]: відкриті мав вуста й очі, і руки розкинуті. Запитали ж Тита, як це сотворилося. Тит же оповів нам: “Бачив, – каже, – янголів, котрі відступили від мене і плакалися за душею моєю. Біси ж раділи через гнів мій. І тоді почав молити брата, аби простив мене. Коли ж його привели до мене, побачив янгола немилостивого, який тримав полум’яний спис, і коли не простив мене, ударив його, і впав [він] мертвим. Мені ж подав [янгол] руку, і підняв мене”.
Ми ж, це почувши, побоялися Бога, Котрий сказав: “прощайте – і проститься вам”. Каже бо Господь: “всяк, хто гнівається на брата свого бездумно, повинен бути засудженим”. Єфрем же: “Якщо кому доведеться у ворожнечі померти – невмолимий суд отримають”. Коли ж цей [навіть – ?] задля Антонія і Феодосія радості не здобуде – погано чоловіку тому, такою вадою переможеному.
До Полікарпа. Від неї ж і ти, брате, стережися, не дай місця [в серці своєму] гнівливому бісу, бо хто йому у владу віддасться, той його рабом стане.
Але, швидко упавши навколішки, поклонися тому, хто ворогує з тобою, аби не бути відданим янголу немилостивому, аби і тебе зберіг Господь від всякого гніву. Той бо каже: “Та не зайде сонце у гніві вашому”. Тому слава з Отцем І зі Святим Духом нині і повсякчас, [і у віки вічні. Амінь].
Друге послання – до архимандрита Печерського Акіндіна – про святих і блажених чорноризців печерських, братів наших. Написане Полікарпом, чорноризцем того ж Печерського монастиря.
Слово 24.
Бог сприяє і Слово утверджує твоє благодумання, пречесний архимандрите всієї Русі, панотче мій Акіндіне. Подай же мені благоприйняття свого слуху, аби в нього виголосив житія чудесних і блаженних мужів, діяння і знамення, які були в святому цьому монастирі Печерському, [і] про які чув від єпископа Симона Володимирського та Суздальського, брата твого, колишнього чорноризця того ж Печерського монастиря, котрий оповів мені, грішному, про святого й великого Антонія, який був першоначальником руських мнихів, та про святого Феодосія, і про життя святих та преподобних отців, [що були] по них, [і] померли в Домі Пречистої Божої Матері. Та почує твоя благорозумність моє молодорозум’я та недосконалість мислення, Запитав мене колись, велячи мені розповісти про діяння тих чорноризців. [Проте], знаєш мою невченість і не найліпший розум, чому завжди, щось оповідаючи, зі страхом мовлю до тебе-то як можу ясно оповісти сотворені ними знамення та чудеса преславні? І [тому тільки] трохи дечого оповів тобі [тоді] з тих преславних чудес, а більшість забув зі страху, соромлячись твого благочестя [або] недобре розповів. [Отже], вирішив писанням звістити тобі про святу блаженну братію нашу, аби й наступні чорноризці дізналися [про] Благодать Божу, яка була на святому сьому місці, і прославили Отця Небесного, Котрий показав такі світильники в Руській землі, у Печерському святому монастирі.
Про Никиту Затвірника, який потім був єпископом [у] Новгороді.
Слово 25.
Був у дні преподобного ігумена Никона брат один, на ім’я Никита. Цей, бажаючи уславитися серед людей, [і] діло велике не задля Бога замисливши, почав просити ігумена, аби піти в затвор. Ігумен же забороняв йому, говорячи: “О, чадо! Нема тобі користі, [аби] без діла сидіти, оскільки юним є. Краще буде, якщо перебуватимеш серед братії і працюватимеш на неї. [Так] не втратиш відплати своєї. Сам бачив брата нашого, святого Ісакія Печерника, як спокушений [Той] був бісами. [Так і загинув би – ?], коли б не велика Благодать Божа врятувала його задля молитов преподобних отців Антонія та Феодосія, які й донині чудеса численні творять”. Никита ж говорить: “Ніколи не спокушуся такими речами. Прошу ж у Господа Бога, аби подав [мені] дар чудотворіння”. Відповідаючи, Никон каже: “Вище сили прохання твоє! Стережися, брате, аби, вознісшись, не впав. Велить тобі наше смирення служити святій братії, задля якої увінчаний маєш бути за послух твій”. Никита ж не послухався сказаного ігуменом, а як захотів, так і сотворив – замурував за собою двері [печерної келії] і там перебував, не виходячи. Невдовзі ж спокушений був дияволом. Під час молитви чув голос, який молився з ним і пахощі невимовні, і цим спокусився, мовлячи про себе: “Коли б це не був янгол – не молився б зі мною, ні пахощів Святого Духа не було б”. І почав старанно молитися Богові, говорячи: “Господи! Явись мені сам чуттєво, аби бачив тебе”. Тоді голос був до нього; “Не явлюся тобі, аби, вознісшись, не упав, оскільки юним є”. Затвірник же зі сльозами каже: “Ніколи, Господи, не спокушуся! Навчений бо був ігуменом моїм не слухатися спокус диявольських. Все ж повелене тобою – сотворю,” І тоді душогуб-змій отримав владу над ним. І каже: “Неможливо людині во плоті бачити мене, та ось посилаю янгола мого, аби перебував із тобою, і ти будеш волю його творити”. І негайно став перед ним біс в образі янгола. Мних, упавши [на коліна] поклонився йому, як янголу. І каже йому біс: “Ти не молися, а читай книги, і цим набудеш спілкування з Богом, [і] з них подаси слово корисне тим, хто приходитиме до тебе. Я ж постійно буду молити про твоє спасіння Творця свого”. Спокусившись, мних [відтоді] ніколи не молився, але приділяв увагу [лише] читанню й повчанню, біса ж бачив, котрий безперестанку молився за нього, і рядів янголу, що творив молитву за нього. Розмовляв із тими, хто приходив до нього, про корисне для душі, і почав пророкувати, і була про нього слава велика, оскільки всі дивувалися, що збуваються його слова. Посилає ж Никита до князя Ізяслава, говорячи: “Сьогодні убитий був Гліб Святославич у Заволоччі. Швидко шли сина свого Святополка на стіл Новгородський”. І як сказав, так і було: невдовзі дізналися про смерть Глібову. Відтоді уславився затвірник, як пророк. Вельми слухалися його князі та бояри. Біс бо майбутнього не знає. Але що сам зробив і навчив поганих людей: чи убити, чи вкрасти, те звіщав [Никиті]. Коли ж приходили до затворника, бажаючи слова підтримки почути від нього, біс же – облудний янгол, — оповідав йому все, що сталося з ними. Той же пророкував – і збувалося. Не міг же ніхто зрівнятися з ним [у знанні] книг Старого Закону, весь бо напам’ять знав: Буття і Вихід, Левіти, Числа, Судії, Царства і всі Пророцтва по порядку. І всі книги жидівські знав добре. Євангелія ж і Апостола, які в Благодаті надані нам, святі книги, на утвердження наше і виправлення, — цих ніколи не хотів бачити, НІ чути, ні читати, ні [про те] нікому не давав розмовляти з собою. І тому зрозуміли всі, що спокушений врагом. І не стерпіли преподобні ті отці: Никон-ігумен, Іоан, який по ньому був ігуменом, Пимен Постник, Ісайя, який був спископом города Ростова, Матфей Прозорливець, Ісакій святий Печерник, Агапіт Лікар, Григорій Чудотворець, Никола, який [по тому?] був єпископом Тмутаракані, Нестор, який написав Літописець, Григорій, творець канонів, Феоктист, який був єпископом Чернігівським, Онисифор прозорливий. Всі ці богоносці прийшли до спокушеного і, помолившись Богові, вигнали біса з нього, і відтоді не бачив його.
Вивели його геть [і з печери] і запитали про Старий Закон, бажаючи щось почути від нього. Цей же клявся, що ніколи не читав книг: раніше знав напам’ять жидівські книги, нині ж жодного слова не пам’ятав і, простіше кажучи, жодного слова не знав. Ці ж преблаженні отці ледве навчили його грамоті. І звідтоді піддав себе воздержанню і послуху, й чистому та смиренному життю, так, що добродійництвом перевищив усіх. Його ж пізніше поставили єпископом до Новгорода – за велике його добродійство, де багато чудес сотворив: одного разу, як посуха була, помолившись Богу, дощ з неба звів; і пожежу в городі загасив. І нині зі святими вшановують його, святого і блаженного Никиту.
Про Лаврентія Затвірника.
Слово 26.
По цьому інший брат, на ім’я Лаврентій, захотів у затвор піти, святі ж отці категорично не дозволяли де зробити. Сей же Лаврентій пішов до святого Димитрія в Ізяславів монастир і затворився. І задля кріпкого житія дарував йому Господь благодать зцілення.
І до нього приведено було якогось біснуватого чоловіка з Києва, [біса з] якого затвірник не міг вигнати, адже був біс лютий вельми, [так], аж дерево, яке тяжко нести десяти мужам, він один, взявши, закинув. Перебував той [чоловік] довгий час незціленим. І повелів затвірник вести його до Печерського монастиря. Тоді біснуватий почав кричати: “До кого посилаєш мене?! Я бо не смію наближатися до печери задля святих, покладених в ній. В монастирі ж тридцяти лише боюся, з іншими ж борюся”. Вели його, тягнучи. Оскільки [знали, що] ніколи не був у Печерському монастирі і нікого не знав у ньому, запитали його: “Котрих боїшся?” Біснуватий же назвав усіх по імені: “Ці 30, — каже, — словом єдиним виженуть мене.” Було бо тоді усіх чорноризців у печері 100 і 80. І кажуть біснуватому: “Ми хочемо в печері зачинити тебе!” Біснуватий же каже: “Яка користь мені з мертвими боротися? Ці бо нині більшу силу мають за своїх чорноризців молитися до Бога і за тих, хто приходить до них. Але коли хочете борню мою бачити – ведіть мене до монастиря”. І почав говорити жидівською [мовою], і потім латинською, також – грецькою і, коротко кажучи, всіма мовами, яких ніколи не чув, [так], аж боялися зміни мов та різних голосів навіть ті, котрі вели його задля зцілення. І перш, ніж зайшов до монастиря, зцілився і добре почав розуміти.
Прийшов ігумен з усією братією, і не знав ігумена зцілений, ані жодного з тих 30, яких назвав тоді, біснуючись. Запитали ж його ті, хто [його] привів: “Хто тебе зцілив?” Цей же, дивлячись на ікону Богородичну чудотворну, каже: “З нею зустріли нас, – [і] по імені [назвав] 30 святих отців, – і так зцілився”. Імена ж усіх знав, самих же нікого з тих старців не знав. І так всі разом славу воздали Богові та Пречистій Його Матері й блаженним угодникам Його.
І задля того вписав те, панотче Акіндіне, аби не вкрилися темрявою невідання дивовижні чудеса блаженних тих і преподобних отців наших: знамення й чудотворіння і дії, аби й інші дізналися про святе життя браті; нашої, що було таких мужів одночасно аж до 30, котрі могли словом виганяти бісів. До печери ж, – як казав [той], – не сміли й наблизитися біснуваті, задля покладених у ній святих отців Антонія й Феодосія, й інших святих чорноризців, імена яких вписані в книги житійні. Блаженний, хто з тими сподобиться покладений бути! Блаженний і спасенний, який з тими сподобиться вписаним бути! З ними ж і мене Господь та сподобить милости в День Судний молитвами твоїми. Амінь.
Про святого блаженного Агапіта, безкоштовного лікаря.
Слово 27.
Був дехто з Києва, [який] постригся під іменем Агапіта за блаженного отця нашого Антонія, і який наслідував життя його янгольське, бувши очевидцем зробленого ним. Бо як же той, великий, ховаючи святість свою, хворих зціляв своєю їжею, [а] ті вважали, що [їм] лікарське зілля подавали, і так уздоровлювалися молитвою його; так і цей блаженний Агапіт, ревно наслідуючи святого того старця, допомагав хворим. І коли хто з братії хворів – залишав келію свою – не було бо нічого, що можна було б вкрасти в келії його, — приходив до хворого брата і служив йому – піднімаючи і допомагаючи йому, і на своїх руках носячи, і давав йому свого харчу – варених овочів, — і так уздоровлювався хворий молитвою його. Якщо ж тривала його недуга – так Бог благоволив, аби віру і молитву раба свого помножити – цей же блаженний Агапіт перебував [біля нього] невідступно, молячи за нього Бога безперервно, [аж] доки Господь здоров’я подавав хворому задля його молитв. І через те прозваний був Лікарем, бо дарував йому Господь дар зцілення. І прочули про нього у місті, що [є] якийсь у монастирі лікар, [і] багато хворих приходили до нього і уздоровлювалися.
Був же за часів цього блаженного чоловік один, вірменин за походженням та вірою, умів же лікувати, як ніхто до нього: якщо тільки бачив хворого – дізнавався й говорив йому, що вмре, нарікши йому день і час – ніколи не виходило проти його слів; і цього вже ніяк не лікував. Один із таких хворих – із перших у князя Всеволода – був принесений до Печерського монастиря. Його ж Вірменин у відчай ввів, прорікши йому через вісім днів смерть. Блаженний же Агапіт дав йому овочів, які сам їв, і уздоровив його. І рознеслась слава про нього по всій землі тій. Вірменин же уражений був стрілою заздрості й почав капостити блаженному. І одного засудженого до смерті послав до монастиря, повелівши дати тому отруйного зілля, аби перед тим споживши, упав мертвим. Блаженний же, побачивши цього помираючого, дав йому монастирського харчу і уздоровив його молитвою своєю, і від смерті вибавив засудженого до смерті. І відтоді піднявся проти нього іновірний той Вірменин. І навчив проти святого Агапіта одновірців своїх – дати йому випити смертоносного зілля, бажаючи його цим зіллям уморити. Блаженний же пив без шкоди, ніякого зла не мавши. Уміє бо Господь благочестивих від смерті звільнити: “Якщо, — каже, — отруйне щось, вип’ють – ніщо їм не зашкодить, на недужих руки возложать, і здорові [ті] будуть”.
В той же час розхворівся князь Володимир Всеволодович Мономах, і служив йому Вірменин, лікуючи його, і нічого не міг зробити, але [тільки] сильнішою стала недуга. І [той], уже при смерті [бувши], послав прохання до Іоана, ігумена Печерського, аби наказав Агапіту прийти до нього, бо княжив тоді в Чернігові. Ігумен же, покликавши Агапіта, велить йому йти до Чернігова. І відповів блаженний: “Якщо до князя йду, то до всіх маю ходити. Не буде мені [добра] задля слави людської вийти за монастирські ворота і відступитися обіту свого. Адже обіцяв перед Богом: бути мені в монастирі і до останнього подиху. Якщо ж вигониш мене – піду в іншу землю. Потім повернуся, коли все це минеться.” Не виходив бо ніколи з монастиря. Посланець князя, побачивши, що не хоче йти, молив мниха, аби хоча б ліків дав. Змушений ігуменом, дав йому овочів зі свого харчу для хворого. І коли князь спожив овочі – зразу видужав. Прийшов же Володимир до Києва і зайшов до Печерського монастиря, бажаючи вшанувати мниха й побачити, хто є той, котрий дарував йому ліки й здоров’я з Богом, бо ніколи його не бачив; думав цього майном обдарувати. Агапіт же, не бажаючи вшанованим бути, заховався. Князь же принесене йому золото віддав ігуменові. Потім же послав Володимир до блаженного Агапіта одного з бояр своїх із великими дарами. Посланий боярин знайшов його в келії і, принісши, поклав перед ним дарунки. І відповів [той]: “О, чадо! Ніколи ні від кого нічого не взяв – то чи нині погублю свою відплату задля золота, якого не вимагаю ні від кого?” І відповів боярин: “Отче! Знає той, хто послав мене, що не вимагаєш цього, але задля мене втіши сина свого [духовного], якого в Бозі уздоровив. Прийми це і віддай жебракам”. І відповів старець: “З радістю це прийму задля тебе, оскільки любий ти мені. Кажи ж тому, хто тебе послав: “Все, що мав [ти] – чуже було: ти ж відходив [на той світ, і] не міг нічого взяти з собою. Нині ж роздай все, що маєш, нужденним, оскільки задля того вибавив тебе Господь від смерті. Я бо нічим тобі не допоміг би [без Нього]. І не смій не послухатись мене, аби від того не постраждав”. І взяв Агапіт принесене золото, винісши з келії, кинув. Сам же зачинився. І вийшов боярин, [і] побачивши кинутим принесене [золото] та подарунки, і взявши все, віддав ігуменові Іоану, й оповів князеві все про старця. І зрозуміли всі, що рабом божим є.Князь же не посмів не послухатися старця, і все майно своє роздав жебракам, за словом блаженного.
По цьому розхворівся цей чорноризець – Агапіт – і прийшов до нього вищеназваний Вірменин відвідати його, і почав сперечатися з ним про мистецтво лікування, говорячи, яким зіллям лікується яка недуга. І відповів блаженний: “Яким Господь подасть здоров’я”. І зрозумів же Вірменин, що геть ненавчений він є [лікуванню]. І говорить до своїх: “Не знає цей нічого”. І, взявши його за руку, каже: “На третій день цей помре. Це ж істина є, і непомильне слово моє. Якщо ж не збудеться – і я буду мнихом”. Блаженний же з гнівом мовить йому: “Чи такий є спосіб твого лікування: смерть мені провіщаєш, а допомогти не можеш? Якщо є досвідченим, то дай мені життя. Коли ж цим не володієш, то для чого мені дозблюєш, засуджуючи померти в третій день? Мені ж звістив Господь, [що маю] померти на третій місяць. Говорить же йому Вірменин: “Коли це вже зрозумів, то уже ніяк не переживеш третього дня”, був бо [святий] розхворівся [так] сильно, [що] не міг навіть рухатися. І тут принесли якогось хворого з Києва. Встав же Агапіт, ніби не хворів, взяв овочі, які сам їв, показав лікареві, кажучи: “Це с ліки! Розумій і бач!” Побачивши, лікар говорить мниху: “Це не наші ліки, але думаю, що це з Олександрії приносять”. Посміявся блаженний невігластву його, дав зілля хворому і того уздоровив. Мовить же до лікаря: “Чадо! їж, не гнівайся, оскільки убогі семи, не маємо чим пригостити тебе”. Вірменин же каже йому: “Нині, отче, 4 дні постимося ми цього місяця”. Запитав же його блаженний: “Хто ти і якої віри є?” Лікар же каже до нього: “Чи ти не чув про мене, що вірменином є?” Блаженний же каже до нього: “То як смів увійти і осквернити келію мою і триматися за грішну мою руку?! Вийди від мене, іновірний і нечестивий!” Вірменин пішов, осоромлений.
Блаженний же Агапіт прожив [ще] З місяці, [і] трохи похворівши, до Господа відійшов. По смерті ж його прийшов Вірменин до монастиря, і говорить ігуменові: «З цього часу і я буду чорноризцем, і облишу вірменську віру, істинно увірую в Господа Ісуса Христа. Явився бо мені блаженний Агапіт, говорячи: “Обіцяв прийняти монашеський образ, і якщо збрешеш – загинеш з життям і душею”. А отже – вірую! Але якби цей блаженний хотів довгий час жити тут, Бог не преставив [би] його від світу цього. Якщо ж і прийняв його Господь, то Вічне Життя дарував йому. І думаю, що своєю волею пішов від нас, Небесного Царства бажаючи, [а] міг і ще жити з нами. Я знав: і 3-х днів не пережити йому. І задля того доклав собі 3 місяці, і коли б казав [не] 3 місяці, то і 3 літа прожив би. Але хоча і помер цей, але вселився в Обитель Небесну, і перебуваючи у Вічному Житті, й там живим є». Так цей Вірменин постригся в Печерському монастирі, і тут життя своє закінчив у доброму сповіданні.
Таке і більше того було зроблено тими святими чорноризцями, чиє добродійне житіє згадав. Дивуюся, як замовчані були великі справи святих отців наших Антонія і Феодосія? Та якщо таке світило згасло від нашого недбальства, то як від нього промені возсіяють?! Цих маю на увазі преподобних отців і братію нашу! Але, як каже Господь, “жоден пророк не прийнятий у Батьківщині своїй”. Як би описати тобі, чесний архимандрите, панотче Акіндіне, вищеназваних святих і преподобних отців чудотворіння, інших же – справи, других же – кріпке воздержання, [ще] інших – послушливість, інших – прозріння – та всі знамення і чудеса ці посвідчу з вірою, [чувши] від твого чорноризця, а від мого пана, єпископа Симона. Іншим бо здасться неймовірним сказане, задля величини справ, причина ж невіри – мене знають, грішного Полікарпа. Але якщо повелить твоє преподобство написати – їхній розум сприйме і до пам’яті принесе. Якщо ж не потрібно [це їм] буде – наступним по нас задля [їхньої] користі залишимо, як блаженний Нестор в літописці написав про блаженних отців: Даміана, Єримію і Матвія, і Ісакія. В житії ж святого Антонія всі житія їхні вписані є, хоча і коротко сказані. Але сильніше від раніше названих чорноризців ясно кажу, не таємно, як і раніше: “Якщо бо я промовчу, від мене до кінця забуті будуть і не пом’януться [їхні] імена, як і до сьогодні [є]”. Це ж говориться в 15 літо твого ігуменства, що не було поминання [їхнього] протягом 100 і 60 років. Нині ж, задля твоєї любові, потаємне почуте було, і пам’ять тих, хто любить Бога, повсякчас вшанована і хвалена. Ті, котрі Йому вгодили, від Нього увінчані. Мені ж такими прикраситися – велич є, і цим надіюсь прикрити погані свої справи: як тільки згадаю почуте – і творю, і думаю, як мені набути [допомоги] чудотворності їхньої. “Як бо, – каже Господь, – радІсть буває на Небі за єдиного грішника, що кається, то наскільки сильніше за стількох праведних, котрі жили життям небесним, янголи веселяться”. І тих слави належить їм спадкоємцями бути. Адже тут про плоть не думали, а, немов безплотні, земне все відкинули, і все житейське ні за що маючи, аби [лише] одного Христа набути, Того бо одного возлюбили і [до] любові Його прив’язалися, і Тому волю всю свою віддали, аби від Нього любов прийняти. І Той дарував їм на землі належне праці їхньої віддання – талан чудотворіння. В майбутньому ж невимовною славою прославить. Без Святого бо Духа нічого людині не дасться на землі, якщо не буде дано йому звище. Тому і я, грішний Полікарп, твоїй волі корячись, державний Акіндіне, це тобі написав. Але і ще трохи оповім про блаженного і преподобного отця нашого Григорія Чудотворця.
Про святого Григорія Чудотворця.
Слово 28.
Сей блаженний Григорій прийшов до святого отця нашого Феодосія в Печерський монастир, і ним навчений був життя чернечого, безкорисливості, смирення, послушливості та інших добродійств. Найбільше ж вдався до молитви, і задля цього отримав перемогу над бісами, які, і далеко бувши, кричали: “О, Григорію! Вигониш нас молитвою своєю!” Мав бо блаженний звичай по кожному молитвослов’ї запретительні творити молитви. Не терпів же старий враг того прогнання, [і] не мігши нічим іншим перепону його життю створити, навчив поганих людей, аби обікрали його. Не мав бо [святий] нічого іншого, крім книг. Одної ночі прийшли злодії і стерегли старця, аби, коли вийде на утреню, пішовши, взяти все його [майно]. Зачувши прихід їхній – завше бо кожної ночі не спав, але співав і молився безпрестанно посеред келії своєї – Григорій помолився і за цих, котрі прийшли красти: “Боже, дай же сон рабам Твоїм, оскільки натомилися, даремно врагу догоджаючи”. І спали 5 днів і 5 ночей, доки блаженний, покликавши братію, розбудив їх, говорячи; “Доки дарма стерегтимете, обікрасти мене бажаючи? Йдіть уже по домівках”. Встали, І не могли йти, бо знемогли від голоду. Блаженний же дав їм їсти і відпустив їх. Дізнавшись про це, міський воєвода повелів мучити злодіїв тих. Зажурився ж цей Григорій, що заради нього [катуванню] піддані, і, пішовши, віддав книги воєводі, злодіїв же викупив. Інші ж книги продав і роздав [гроші] убогим, кажучи так: «Аби ніколи в біду не впали ті, котрі захочуть обікрасти мене. Говорить бо Господь: “Не зберігайте собі скарбів на землі, де злодії підкопують і крадуть; зберігайте собі скарби на Небесах, де ні тля не нищить, ні злодії [не] крадуть. Де бо майно ваше, там і серня ваші”». Злодії ж ті, задля чуда, яке сталось із ними, не повернулись по тому до своїх попередніх справ, але, прийшовши до Печерського монастиря, вдалися до роботи на братію.
Мав же блаженний маленький городик, де овочі сіяв і дерева плодові [виростив]. І на це також прийшли злодії, і коли, взявши зв’язки [овочів], хотіли піти, — не змогли. І стояли два дні непорушні й обтяжені зв’язками, і почали кричати: “Панотче Григорію, пусти нас! Уже покаялись у гріхах своїх, і надалі не робитимемо таких речей!” Почувши те, чорноризці прийшли і, захопивши їх, не могли звести їх із місця того. І запитали у них: “Коли сюди прийшли?” Злодії ж кажуть: “Два дні і дві ночі стоїмо тут”. Мнихи ж кажуть:
“Ми постійно ходили [тут], і не бачили вас”. Злодії ж говорять: “[Ми] бачили нас тут і молили вас зі сльозами, аби відпустив нас [Григорій]. [І] тільки вже [геть] знемігши, почали кричати. Нині ж попросіть старця, аби відпустив нас”. Григорій же, прийшовши, каже їм: “Оскільки в неробстві перебували все життя ваше, крадучи чужу працю, а самі не бажали трудитися, нині стійте тут без діла всі наступні роки, до кінця життя свого”. Вони ж зі сльозами запевняли старця, то по цьому ніколи не сотворять такого гріха. Старець же пожалів їх і каже: “То коли хочете працювати і працею своєю інших харчувати, то вже відпущу вас”. Злодії ж поклялися: “Ніколи не переступимо наказу твого”. Григорій же каже: “Благословен Бог! Відтепер працюватимете на святу братію, І від своєї праці на їхню потребу приноситимете”. І так відпустив їх. Злодії ж закінчили життя своє в Печерському монастирі, город доглядаючи; думаю, їхні нащадки і донині тут є.
Одного ж разу знову прийшли троє якихось, бажаючи спокусити цього блаженного, І двоє з них просили святого, брехливо кажучи: “Оцей другом нашим є, і засуджений на смерть. Молимо ж тебе: постарайся вибавити його, дай же йому чим викупитися від смерті”. Григорій же заплакав від жалості, провидів бо про того, що приспів кінець життя його. І каже: “Горе чоловікові цьому, оскільки приспів день погибелі його”. Вони ж кажуть: “Ти, отче, якщо даси щось, то він не помре”. Це ж говорили, бажаючи у нього взяти та поділити. Григорій же відказав: “Навіть якщо дам, сей [однак] помре”. І запитав їх: до якої смерті засуджений? Вони ж відповідають: “На дереві повішений має бути”. Блаженний же каже їм: “Тяжко засуджено його, завтра бо цей повіситься”. І знову пішов до погреба, де молитву творив, аби не чув розум нічого земного, ні очі не бачили нічого суєтного, — і, винісши звідтіля останні книги, дав їм, кажучи: “Якщо не потрібні будуть – повернете мені”. Вони ж, взявши книги, почали сміятися, мовлячи: “Продавши це, розділимо між собою”. Побачивши ж дерева плодовиті, кажуть між собою: “Прийдемо поночі й заберемо плоди його”. Як настала ніч, прийшли ці трос і зачинили монаха в погребі, де [той] молився. Один же, про якого казали, що на дереві повіситься, заліз нагору, почав рвати яблука і взявся за гілку; вона ж відломилась, а ці два, злякавшись, утекли, цей же, падаючи, зачепився одягом за іншу гілляку, і, не маючи допомоги, вдавився коміром.
Григорій зачинений був і не прийшов до братії в церкву. Вийшовши з церкви, всі [пішли до його келії] й побачили мертву людину, що висіла. І вжахнулися. Пошукали ж Григорія! знайшли його в погребі зачиненого, Вийшовши звідтіля, блаженний повелів зняти мертвого і до друзів його говорить: “Збувся ваш задум. Бог бо непомильний! Якби були мене не зачинили, то я, прийшовши, зняв би його з дерева, і [він би] не помер. Оскільки враг навчив вас плекати суєтне брехнею, то втратили своє милосердя [у Господа]”. Почувши, як збулися слова його, ті, що його обілили, прийшовши, впали до ніг його, просячи пробачення. Григорій же засудив їх на роботу Печерському монастирю, аби на нього працюючи, свій хліб їли і достатньо їм буде, [аби] інших прохарчували своєю працею. І так закінчили життя своє, із дітьми своїми працюючи в Печерському монастирі на рабів Пресвятої Богородиці та учнів святого отця нашого Феодосія.
Належить же і те оповісти про нього, як випала блаженному мука смертна. Пригода монастирська сталася: падінням тварини осквернена була посудина, і тому преподобний Григорій зійшов до Дніпра по воду. У той же час приспів князь Ростислав Всеволодович, бажаючи йти до Печерського монастиря задля молитви і благословіння, бо збирався [виступити] проти воїнів половецьких з братом своїм Володимиром 4. Побачили ж дружинники його старця цього, почали глумитися над ним, говорячи слова сороміцькі. Мних же, знаючи, що всі [вони] при смерті сущі, почав казати: “О, чада! Коли б треба жалітися і численних молитов прагнути від усіх, тоді ж ви ще більше зло творите, яке Богові невгідне є. Але плачтеся над своєю погибеллю і кайтеся у своїх гріхах, аби, в усякому разі, радість сприйняти в Страшний День, уже бо вас настиг Суд, оскільки всі ви у воді помрете із князем вашим”. Князь же, страху Божого не маючи, не взяв до серця слів преподобного, прийнявши за пустослів’я пророцтво про нього, і каже: “Чи мені зичиш смерті від води, тому, хто вміє плавати?” І тоді, розгнівавшись, князь повелів зв’язати йому руки і ноги, й камінь на шию повісити, та вкинути у воду. І так утоплений був. Шукала ж його братія два дні і не знайшла. В третій же день прийшли до келії його, бажаючи взяти спадок його, і ось мертвий знайшовся в келії – зв’язаний, і камінь на шиї його, одяг же його ще був мокрим. Обличчя ж було світле, ніби живе. І не знайшли, хто приніс його. Та й келія замкнена була. Але слава за нього Господу Богу, Котрий творить дивовижні чудеса задля своїх угідників! Братія ж, винісши тіло його, поклала в печері належно, і довгі літа [воно] перебуває ціле й нетлінне.
Ростислав же, не відчуваючи вини в гріху, зі злості не пішов у монастир, і не захотів благословіння, а уникнув його; возлюбив прокляття, і прийшов до них. Володимир же прибув до монастиря задля молитви. І як були вони біля Треполя, і полки зійшлися, побігли князі наші від лиця супротивних. Володимир же переїхав ріку, задля молитов святих та благословіння. Ростислав же утопився з усіма своїми воїнами, за пророцтвом блаженного Григорія. Сказано [бо]: “Яким же судом судите – судитися [і] вам [ним], якою мірою мірите – мірятимуть і вас”. Зрозумійте, ті, хто злісно обіжають інших], притчу, сказану Господом у Святому Євангелії [про] суддю немилостивого і вдову обіжену, яка до нього приходила часто і докоряла йому, говорячи: “Захисти мене від ворога мого”. Говорю бо вам, що скоро відплатить Господь за рабів своїх. Той бо каже: “Мені помста – і я відомщу”. [Ще] говорить Господь: “Не обідьте жодного із цих малих, оскільки янголи їхні повсякчас бачать Лик Отця Мого Небесного”. “Оскільки праведний Господь і правду полюбив, праведні побачать Лик Його”. Що бо людина посіє – те і пожне. Така гордим відплата, їм же Господь противиться, смиренним же дає Благодать”. Слава Йому з Отцем і Святим Духом нині і повсякчас, і у віки віків. Амінь.
Про багатотерпеливого Іоана Затвірника.
Слово 29.
Схожість за видом і стражданням мають народжені на землі першим чоловіком, бо, побачивши красоту фрукта, не утримався і Бога не послухався, і страдницьке життя отримав. Бо коли створений був, не мав вади в собі, адже Божим творінням є: Господь бо Бог наш, взявши земний порох, руками пречистими, бездоганними, сотворив людину благою і прикрашеною [добродійствами], але та, як грязюка, земне люблячи, до спокуси потяглася і спокуси її змінили, і охоплений звідтоді рід людський пристрастями, і до інших спокус схилився, і боремося повсякдень із [ними]. З тих один я переможений, рабом їхнім с. Збентежена ними душа моя, і пристрасно до них доторкаюся, і неослабне бажання маю до вчинення гріха, і в тому нема мені подібних на всій землі задля великих гріхів моїх, в яких і донині перебуваю. Але [жив] той один, який [єдиний] із усіх набув Істини, себе відібравши [у спокус] до Божої Волі, і Того Заповідей бездоганно дотримавшись, у чистоті зберіг тіло своє та душу поза всякою скверною плотською та душевною. Маю на увазі Іоана преподобного, котрий затворив себе в одному тісному місці печери і перебував у великому воздержанні літ 30, великим постом печалячи та катуючи тіло своє, і вериги тяжкі на всьому тілі своєму носячи. До нього один із братів часто приходив, мучений діями диявольськими хтивістю плотською. І цей молив блаженного Іоана просити Бога за нього, аби Господь подав йому послаблення пристрасті та пригасив бажання плотське. І це, часто приходячи, говорив. Блаженний Іоан сказав тому: “Брате, будь мужнім і кріпись, іди шляхом Господнім і постарайся триматися путі Його, і Той не залишить тебе в руках диявольських і не віддасть нас у полон зубів їхніх”. І відповів брат затвірнику: “Повір мені, отче, якщо не подаси мені послаблення, то не заспокоюсь, із місця на місце переходячи”. Блаженний же Іоан каже до нього: «Чому хочеш себе віддати на поживу врагу й уподобляєшся мужу, котрий стоїть біля провалля, та коли ворог його прийде раптово – скине його додолу, і буде падіння його лютим, аж не зможе він встати. Якщо ж тут перебуватимеш, у святому і блаженному монастирі цьому, вподобишся мужу, котрий стоїть далеко від провалля, і ворог, хоча й трудиться, тягнучи тебе в нього, не зможе [того зробити], доки Господь виведе тебе задля терпіння твого із рову пристрастей, і від тягарю брудного, й поставить на кам’яні ноги твої. Але послухай мене, чадо, оповім тобі те, що сталося зі мною за моєї молодості. Багато бо страждав, мучений на блуд і не знаю, чого [тільки не] робив задля свого Спасіння: [навіть] два дні чи три перебував без їжі. І так 3 роки провів, неодноразово ж і весь тиждень нічого не ївши, і без сну перебував щоночі, і спрагою великою морив себе, і вериги тяжкі на собі носив. І пробув у такому тяжкому стражданні до трьох літ, але не отримав спокою. І пішов до печери, де лежить святий отець наш Антоній, і тут молився, і перебував день і ніч біля гробу його, молячись. І почув, як він говорить до мене: “Іоане! Іоане! Належить тобі тут затворитися, і темрявою та мовчанням борня знищиться, і Господь допоможе тобі молитвами преподобних Своїх”. Я ж, брате, з того часу тут поселився, в тісне і скорботне це місце, і є мені це [за житло] 30-е літо. [І] лиш недавно спокою набув. Все ж життя своє з пристрастями боровся, з думками тілесними, і жорстко жив, лишень підтримуючи своє життя їжею. І потім, не знаючи, що сотворити, [бо] не міг терпіти борні плотської, задумав голим жити, холодом і залізом вимучений; і вериги тяжкі накласти на тіло своє, які звідтоді й донині на мені. І [ще й] іншу річ корисну сотворив. Викопав бо яму, що до плечей доходила, [і] коли підійшов час Святого Посту, заліз у [ту] яму і своїми руками засипався порохом, аби мати вільними тільки руки та голову, і так, стиснутий тяжко, пробув весь Піст, не мігши ворухнути ні жодним суглобом – але й так бажання плоті та розпалення тіла не припинилися. А до того ж враг-диявол страх на мене наводив, бажаючи мене звідтіля відігнати. І відчув його злодійство: ноги бо мої в ямі із дна розгорілися, аж жили корчилися та кістки тріщали. Уже полум’я діставало до утроби моєї, і члени мої згоріли. Я ж забув лютий той біль і зрадів душею, що вони мною чисті збережеш від такої скверни, і краще захотів згоріти у вогні задля Господа, ніж вийти мені із ями тої. І ось побачив змія страшного і лютого дуже, [який] мене всього зжерти хотів і дихав полум’ям та іскрами, обпалюючи мене. І це протягом багатьох днії творив мені, бажаючи мене прогнати. Як настала ніч Воскресіння Христового, раптом напав на мене лютий той змій, і голову мою і руки мої в рот свій ухопив, І обпалив мене всього, з [також] волосся на голові та на боро ді, як же бачиш мене нині. Я ж уже біля гортані був, і закричав із глибин серця мого. Молитва. “Господи Боже Спасе мій! Чому мене залишив?! Помилуй мене, Владико, оскільки Ти єси один чоловіколюбець. Спаси мене грішного, Єдиний Боже безгрішний! Звільни мене від скверни беззаконня мого, аби не заплутався в мережах ворожих навіки-віків. Звільни мене з вуст врагз цього, який, немов лев, рикаючи, ходить, бажаючи мене проковтнути. Підніми силу Твою і прийди мене порятувати! Сяйни блискавкою Твоєю і прожени [змія], аби зник від Лику Твого”.
І як закінчив молитву, негайно сяйнула блискавка і лютий той змій зник від мене, і з того часу не бачив його й донині. І звідтоді світло божественне возсіяло, як сонце, і почув голос, який говорив до мене: “Іоане, Іоане! Допомога тобі була. В усьому ж Іншому подумай сам, аби гірше тобі не було. і [не] постраждав тяжко в майбутньому віці”. Я ж, поклонившись, сказав: “Господи, чому залишив мене, тяжко мученого?” І відповів мені, говорячи: “По силі терпіння твого навів [зло] на тебе, аби випалений був, мов золото. Не попускає бо Бог через силу напасті людині, аби не знемогла, але, немов пан, рабам міцним і сильним тяжкі та великі справи доручає; немічним же і слабким – малі й легкі справи задумує. Тож зрозумій: при борні пристрасній, задля якої ти молився, за себе помолися мерцю, котрий є навпроти тебе, аби полегшив борню блудну. Цей бо більше від Йосифа сотворив і може допомагати тим, хто, бідний, мучиться такою пристрастю”. Я ж, не знаючи його імені, почав кликати: “Панотче, помилуй мене!” Пізніше ж дізнався, що то був Мойсей, угорець родом.
І зійшло на мене світло невимовне, в якому нині перебуваю, і не потребую свічі ні вночі, ні вдень, а також і всі достойні насичуються таким світлом, приходячи до мене, і бачать явно таку втіху, що наяву ніч освітилася задля надії того світла. Ми ж розум погубили плотолюбством, І пристрасть напускає на нас, роблячи праведне, Христос, [бо без того] ніколи нам плоду [доброго] не сотворити. Але, брате, я тобі це говорю: “Помолися цьому преподобному Мойсеєві, і той допоможе тобі”». І, взявши одну кістку від мощей цього святого, подав йому, кажучи: “Приклади до тіла свого.” І тут негайно припинилася жага, і члени його омертвіли, і звідтоді не було йому гиді. Разом же подякували Богу, Котрий прославляє святих Своїх: якщо за життя йому вгодили, цих і по смерті даром зцілення збагатив І вінцями нетлінними прикрасив, і Царствія Свого сподобив. Йому ж слава з Отцем і зі Святим Духом, нині і повсякчас і на [віки-віків. Амінь].
Про преподобного Мойсея Угрина.
Слово 30.
Відомо про цього блаженного Мойсея Угрина, що був [він] улюбленцем святого Бориса. Був бо за походженням угорець, брат Георгія, на якого святий Борис одягнув гривну золоту, і якого убили зі святим Борисом на Альті й голову його відрізали задля [тої] золотої гривни. Цей бо Мойсей, один бувши вибавлений від гіркої смерті й гіркого заколення уникнувши, прийшов до Предслави, сестри Ярославової, і перебував тут. І в ТІ дні не можна було піти нікуди, і молився той, міцний душею, доки прийшов благочестивий князь наш Ярослав, не стерпівши тепла душевного до братів своїх, на беззаконного, і переміг безбожного, гордого і окаянного Святополка. Цей бо втік у Ляхи та прийшов назад із Болеславом, і вигнав Ярослава, а сам сів у Києві. І Болеслав, повертаючись до Ляхів, взяв із собою обох сестер Ярославових, і забрав же й бояр його, [а] з ними ж – і цього блаженного Мойсея повів, закованого по руках і ногах кайданами тяжкими, [і] його добре стерегли, бо був сильний тілом і гарний з обличчя.
Побачила його жона одна з-поміж знатних, красива та юна, що мала вдосталь багатства й велику владу. І та, взявши до серця вроду побаченого [бранця], була вражена в серце жагою, бо захотіла цього преподобного. І почала спокусливими словами умовляти його, мовлячи: “О, чоловіче! Дарма такі муки приймаєш. Маючи розум, ним би можна звільнитися від цих кайданів та страждань”. Каже до неї Мойсей: “Бог так зволив”. Жона ж до нього: “Якщо мені покоришся, я тебе вибавлю й знатним зроблю в усій Ляській землі, і пануватимеш наді мною й усією землею моєю”. Зрозумів же блаженний бажання її гидотне, та й каже до неї: “То який муж, взявши жону й покорившись їй, добре зробив? Адам, коли першоствореній жоні покорився, із раю вигнаний був. Самсон, силою усіх переважаючи, і воїнів перемігши, наостанок жоною був відданий Іноплеменним. І Соломон, премудрості глибину взнавши, жоні підкорившись, ідолам поклонився. Й Ірод, великі перемоги здійснивши, пізніше рабом став [жінки], [та] Іоану Предтечі голову відсік. То як я, вільним бувши, зроблю себе рабом жінки, якої від народження не спізнав?” Вона ж каже: “Я тебе викуплю й знатним зроблю, і паном всього дому мого зроблю, і за чоловіка тебе мати собі хочу, лиш [і] ти волю мою вдовольни й жагу душі моєї втіш. І дай мені добро’тами твоїми насолодитися. Вдовольнюся, бездумно згублена, твоєю любов’ю, аби сердечне полум’я, яке палить мене, вгасло – не можу [бо] стерпіти краси твоєї. Я ж радість отримаю від [утілення] бажань моїх, і спочину від пристрасті, й ти насолодишся моїм добром, і паном усього майна мого будеш, та спадкоємцем моєї влади, і зверхником боярам [станеш]”. Блаженний же Мойсей каже до неї: “Добре знаєш, що не сотворю волі твоєї, ні влади твоєї, ні багатства не хочу, але ліпшою від усього цього є чистота душевна, а ще більше – тілесна. Не тяжко мені було погубити 5 років, які мені Господь дарував терпіти у путах цих. Задля цих моїх невинних мук надіюся бути вибавленим од вічних мук”. Тоді жона, бачачи, що втратила таку красу, отримала іншу раду від диявола, подумавши так: “Якщо викуплю його, якось і неволею покориться мені”. Посилає ж до хазяїна його, аби взяв у неї скільки хоче, а Мойсея віддав їй. Той же, бачачи добрий час для набуття багатства, взяв у неї аж до 1000, Мойсея ж віддав їй. І великою неволею безсоромно потягли його на недобре діло. Коли ж [та полька] волю набула над ним – повеліла йому бути при собі й звільнила його від кайданів, і в багатоцінні ризи його одягла, і смачною їжею його годувала, і силувала любити її, до своєї хтивості змушуючи. Цей же преподобний, бачивши шаленство жони тої, [ще] більше навернувся до молитви й посту, ївши [пісне] в неспанні, і зволивши краще сухий хліб [вживати] Бога ради й воду з чистотою, ніж багатоцінний харч та вино зі скверною. І не лише зняв із себе нижню сорочку, як Йосиф, але й увесь одяг [ошатний – ?] із себе зняв, і уникнув гріха, і нізащо мав життя світу цього. І таку лють [цим] викликав у жони, що [захотіла] вморити його голодом. Бог же, [Який] не лишає рабів своїх, котрі вірять Йому, одного з рабів жони тої до милосердя навернув, і [той] таємно подавав йому їжу. Інші ж, його умовляючи, говорили: «Брате Мойсею! Що не дає тобі женитися? Ще бо юним є, а вона – вдова; була з мужем один рік. І вродливіша від інших жінок, багатство має незліченне й владу велику в Ляхах. І коли б вона захотіла за якогось князя, то [і той] би нею не погребував. Ти ж полоненим є та невільником жони цієї, а паном її не хочеш бути? Якщо ж говориш: “Не можу переступити Заповіді Христові”, то чи не каже Христос у Євангелії: “Задля цього залишить чоловік батька свого і матір та приліпиться до жони своєї, і будуть обоє єдиною плоттю, уже бо не є двома, але плоттю єдиною”. Апостол же: “раніше [належить] женитися, ніж народжуватися”, вдовицям же велить до другого шлюбу йти. Ти ж, не маючи обіту чернечого, але вільний від того, для чого жорстоким і гірким мукам себе піддаєш, чи чого стережешся? Якщо ж тобі доведеться померти в біді сій, то яку похвалу матимеш? Хто ж від перших [людей] і до сьогодні цурається жінок, крім чернеців? Авраам чи Ісак, чи Іаков? Йосиф же, в малому перемігши, однак жоною переможений був, Ти ж нині, якщо життя [не] втратиш, однак жоні належатимеш. І хто не посміється твоєму безумству? Краще тобі покоритися жоні цій і вільним стати, й паном бути над усім». Він же говорить їм: “Гей, брати і добрі мої друзі, добро мені радите! Розумію, що краще від шептання зміїного, котре в Раю Єва [чула], пропонуєте мені. Радите мені покоритися жоні цій, але ніяк вашої ради не прийму. Якщо мені доведеться і померти в неволі цій та в гірких муках – всіляку надіюсь від Бога милість набути. Хоча всі праведники спаслися з жонами, я ж один грішник є – не можу з жоною спасатися. Але якби Йосиф покорився жоні Петерфіїній, то не царствував би по тому: бачив бо Бог терпіння його й дарував йому царство. Тому в усіх родах хвалений є, як цнотливий, хоча й дітей прижив. Я ж не Єгипетського царства хочу набути й мати владу, чи великим бути в Ляхах, і з честю з’явитися в Руській землі, – але заради Вищого Царства цього не роблю. Якщо ж живим звільнюсь із рук жони цієї, то чернецем буду. Що ж бо в Євангелії Христос каже: “Кожен, хто залишить батька свого, і матір, і жону, і дітей, і дім, той є моїм учнем”. Христа ж більше слухати чи вас? Апостол говорить: “Хто оженився – піклується, як вгодити жоні, а хто не женився – піклується, як угодити Богу”. Питаю ж вас: кому належить більше рабом бути – Христу чи жоні? Пишеться бо: “Раби, слухайте панів своїх у благому, а не у поганому”. Зрозумійте ж ви, які володієте мною, що ніколи не спокусить мене краса жіноча, ні відлучить мене від любові Христової!”
Це почувши, жона, думку лукаву в серці своєму придумавши, садить його на коня, і з багатьма слугами велить водити його по містах та селах, які належать їй, говорячи йому: “Це все – твоє є, якщо забажаєш. Твори, що хочеш, із цим”. Говорить же і до людей: “Це – пан ваш, а мій чоловік, тож усі стрічні кланяйтеся йому”. Було бо багато служило їй рабів та рабинь. Посміявся блаженний безумству жони й каже їй: “Дарма трудишся – не можеш бо мене спокусити тлінними речами світу цього, ні применшити мого духовного багатства. Зрозумій [це] і не трудися даремно”. Жона ж каже йому: “Чи не знаєш, що проданий мені є? І хто звільнить тебе від рук моїх? Живого тебе ніколи не відпущу: по багатьох муках умертвлю тебе”. Він же без страху відповідає їй: “Не боюся сказаного мені, але той, хто продав мене тобі, більший гріх має. Я ж від сьогодні, за Божим повелінням, буду мнихом”.
В ті дні прийшов один чернець зі Святої Гори, саном ієрей. Бог наставив його, і прийшов до блаженного, і одягнув його в янгольський образ, та чимало повчив його про чистоту, як не показати плечей своїх врагу і від тої гидотної жони вивільнитися. І, це сказавши, пішов від нього. Шукали його [по тому], але не знайшли. Тоді ж жона, відчаявшись у своїй надії, рани тяжкі наклала на Мойсея: роздягши, повеліла бити його палками, аж земля набухла кров’ю. І, б’ючи, говорили йому: “Покорися пані своїй і здійсни волю її. Якщо ж не послухаєшся, то на частини розірвемо тіло твоє: не думай бо, що уникнеш цих мук, але, по багатьох гірких стражданнях, віддаси душу свою. Але помилуй сам себе і відкинь це ганчір’я, і одягнися в безцінні шати, і звільнися від мук, які чекають на тебе, доки не доторкнулися до плоті твоєї”. І сказав Мойсей: “Брати! Повелене вам творити – творіте негайно. Мені ж неможливо відректися чернецтва й любові Божої. Ніякі тортури: ні вогонь, ні меч, ні рани не можуть мене відлучити від Бога та цього великого янгольського образу. А ця безсоромна і божевільна жона показала безсоромність, не лише не побоявшись Бога, але й на людський сором не зважила, безсоромно змушуючи [мене] до осквернення й блуду. Ні покорюся їй, окаянній, ні волю її не здійсню”.
