Києво-Печерський патерик
(частина 3)Читати “Києво-Печерський патерик” частина 2
Про бочку, яка наповнилась медом за словом святого. 41. Одного дня прийшов той, і, в церкві сидячи, провадили вони божественну бесіду. І як приспіла вечірня, лишився князь тут із блаженним та чесною братією на вечірньому славослов’ї. І невдовзі, Божою волею, вельми задощило. Тоді блаженний, бачачи таку негоду, покликав келаря, кажучи йому приготувати їжу на вечерю князеві. Прийшов до нього ключник, говорячи: “Панотче! Не маємо меду, аби пили князь і його почт за вечерею!” Запитав у нього блаженний: “Що, зовсім нема?” Той у відповідь: “Ой, отче, нема нітрішки, був бо, – каже, – навіть перевернув порожні посудини і боком поклав!” І знову каже йому блаженний: “Піди й подивись краще, може щось лишилося чи трохи набереться”. Той же відповів: “Повір, отче, що і посуд той, де було питво, перевернув та боком поклав”. Тоді блаженний, воістину сповнений Святого Духа й духовної Благодаті, говорить йому: “Ось, піди, як казав тобі, [і] в Ім’я Господа нашого Ісуса Христа знайдеш мед у посудині тій!”. Той же, повіривши блаженному, пішов і, зайшовши до комори, побачив, як і казав отець наш Феодосій: бочка стоїть прямо і повна меду. Злякався і, побігши, розповів блаженному те, що сталось. І говорить йому блаженний: “Мовчи, чадо! Не кажи нікому про те ні слова, але піди й носи, скільки потрібно буде князеві та його почту, а ще й братії подай того, хай п’ють. Бо це Боже Благословіння є”. Небавом дощ припинився, і поїхав христолюбець додому.
Таке було благословіння в монастирі тому, і на багато днів мали [меду] вдосталь.
Про вигнання бісів. 42. Одного дня прийшов з маєтку монастирського монах до блаженного отця нашого Феодосія, кажучи: “В хліві, де тримаємо худобу, живуть біси, а тому багато паскудств творять у ньому, не даючи їй їсти. Не раз молився пресвітер і водою святою кропив, проте, лишилися ті злі біси й досі мучать худобу”. Тоді отець наш Феодосій озброївся на них постом та молитвою, за Господнім словом, Котрий сказав: “Цей рід не вигнати нічим, крім молитви і посту”. Тому і надіявся блаженний, що зможе вигнати їх із того місця, як раніше з пекарні. Прийшовши до села, одного вечора зайшов один до хліва того, де жили біси, і, зачинивши двері, пробув тут у молитві до утрені. З того часу не з’являлися біси на місце те, і ні там, ні в селі тому капостей не творили нікому, відігнані молитвами преподобного отця нашого Феодосія, мов зброєю, од мастку того. І повернувся по тому блаженний до свого монастиря, як хоробрий богатир, перемігши злих духів, що шкодили в краю його.
Про помноження борошна за пророцтвом святого. 43. Так само одного разу прийшов до цього блаженного і преподобного отця нашого Феодосія начальник над пекарями, кажучи: “Борошна не маємо, аби спекти хліба для братії”. І говорить йому блаженний: “Іди і поглянь у житницю – раптом хоч трохи борошна знайдеш там, доки Бог знову попіклується про нас”. Той же, відаючи, що навіть підмів той засік, і лишилося тільки в одному кутку трохи висівок, сказав преподобному: “Правду кажу тобі, отче, оскільки сам я підмів засік той, і нема в ньому нічого, крім мізеру висівок”. І мовить йому отець: “Повір мені, чадо, що може Бог із тої малості висівок наповнити нам борошном засік, як зробив тій вдові за часів Ілії, помноживши одну пригорщу борошна в безліч, щоб змогла вона прохарчуватися зі своїми дітьми протягом голодних часів, доки настав у людей достаток. Ось і нині так є, і може також і нам з малого багато сотворити. Отож, піди і поглянь, чи не буде благословіння Божого і на засіці тому”. Вислухавши, пішов той. І як зайшов до будови тої, – побачив, що засік, який перше був порожнім, молитвами преподобного отця нашого Феодосія наповнився борошном, аж пересипається воно через загороду на землю! Вжахнувся, увидівши таке преславне чудо, і, повернувшись до блаженного, оповів [йому]. А святий до нього каже: “Іди, чадо, й не кажи нікому, але спечи, як належить, для братії хліба. Бо це молитвами преподобної братії нашої послав Бог милість свою на нас, подаючи нам усе необхідне, чого потребуємо”.
Така була пильність до Бога блаженного, надія преподобного Феодосія, і так вірив у Господа нашого Ісуса Христа, що не покладався на земне ніскільки, і не надіявся ні на що в світі цьому, але усіма думками й усією душею прагнув до Бога, і на Того всі надії поклавши, ніколи не піклувався про завтрашній день, і постійно мав у пам’яті серця слово Господнє: “Не піклуйтеся ні про що, дивіться на птахів небесних, що не сіють, не жнуть і не збирають до житниць своїх, але Отець Небесний харчує їх. [А] наскільки ж ви кращі од них”. Тому щоночі молився зі сльозами. Молитва: “Владико! Оскільки нині зібрав нас у місці цьому, і якщо завгодно є Святій Твоїй милості, аби жили ми у ньому, будь нам помічником та подателем усіх благ. Бо це в ім’я Святої Матері Твоєї збудовано дім цей. Ми ж також у Ім’я Твоє зібрані в ньому. І Ти, Господи, збережи і сохрани нас од всіляких замислів вселукавого врага й сподоби нас отримати Вічне Життя. Постійно вкладай у серця наші страх перед Тобою, аби ним успадкували благе те, що вготоване є преподобним”. І так жив, щоденно повчаючи братію, і наставляючи та втішаючи, й забороняючи розслаблятись, потроху все міцнішими ставати. І так старанно пас своє стадо, піклуючись, аби якийсь підступний вовк, напавши, не розігнав божественну ту святу отару.
Про богопоказане світло. 44. [А] тепер про те, як одному чоловікові христолюбивому та богобоязливому видіння відкрилось про блаженного і преподобного отця нашого Феодосія та про пречисту його й непорочну молитву, а також і про святий той монастир, вказуючи при тому те місце, куди їм [судилося] переселитися.
Є бо невелика гірка над монастирем тим, і чоловік той проїжджав нею поночі, і раптом вжахнувся, побачивши чудо! Ніч була темною, а над монастирем блаженного сяяло чудесне світло! І, поглянувши, бачить у тому світлі преподобного Феодосія, котрий стоїть посеред монастиря перед церквою, звівши руки до неба й старанно молиться Богу. Доки він дивився і чудувався, й інше диво явилося йому: од купола церковного вийшов пломінь великий і, вигнувшись мов склепіння, перейшов на інший пагорб, і став його кінець там, де блаженний отець наш Феодосій вибрав місце для церкви, яку пізніше почав будувати, і де донині [стоїть] на тому місці монастир славний. Той же бачив цей пломінь, що, як дуга, стояв одним кінцем на куполі, а другим – на означеному місці, доки не заїхав за гору так, аж не міг уже видіти. Про все ж, що сам бачив, той розповів одному з братії монастиря блаженного, і є істинною правдою. [А] тому належить нам, услід за божественним патріархом Іаковом, казати: “Є Господь на місці цьому і святе місце це, і нема іншого подібного, але Дім це Божий і це – Врата Небесні”. А, крім того, треба ще зазначити: те саме сказано і в житії святого великого Сави. Однієї ночі також Ішов він з келії своєї, читаючи молитву, і ось показався йому вогняний стовп до небес. А потім, коли дійшов до місця того, – знайшов там печеру, і тут за короткий час сотворив славний монастир. Так і тут слід думати – Бог назнаменував те місце, де невдовзі заснований наш славний монастир, що і донині молитвами його процвітає.
Така була блаженного отця нашого Феодосія молитва до Бога за своє стадо і за те місце, і таке бдіння й неспання щоночі, і так сяяв, немов світило пресвітле в тому монастирі.
І за його молитвами милостивий та благий Бог й інше чудо показав задля святого того місця.
Про спеціальну появу святих янголів. 45. Навколишні жителі, які [його бачили], потім оповідали про все, що було, братії. Одної бо ночі почулися голоси незліченних співців.
Почувши спів той, вони встали з постель своїх і, вийшовши з будинків та ставши на високому місці, дивились [у той бік], звідки чулися голоси. Сіяло бо над монастирем блаженного сяйво велике, і ось побачили багато іноків, котрі виходили зі старої церкви і прямували на означене місце, несучи перед собою ікону Святої Богородиці. За нею, співаючи, йшли усі інші, маючи кожен у руці своїй запалену свічу. На чолі всіх виступав преподобний отець їхній і наставник Феодосій. І, дійшовши до того місця, помолилися там і повернули назад. І, як ті бачили, зайшли знову, співаючи, до старої церкви. Цього ж не один, не двоє свідками були, але чимало людей. І побачене оповідали. Слід думати: це янголи явилися, а з братії ніхто цього не чув. Бог так зволив. І заховав од них цю таїну. І коли по тому прочули – прославили Бога, Який творить великі чудеса й прославляє [місце] те, і освячує його молитвами преподобного отця нашого Феодосія.
Але належить нам, це оповівши, повернутися назад, до подальшої хвалебної оповіді про блаженного, все достойне уваги істинно оповідаючи про ревність до Господа нашого Ісуса Христа.
Про сповідання святим Віри Христової перед жидами. 46. Ще й такий звичай мав блаженний: не раз, вставши поночі, таємно од усіх ходив до жидів, і з ними сперечався про Христа, корячи і докучаючи їм, і називаючи їх відступниками та беззаконними. Бажав бо за сповідання Христа вбитим бути.
Про кріпкий підвиз і піст святого. 47. І коли йшов у дні Посту до вищезгаданої печери, [а] звідти також неодноразово, поночі вставши, так, що про це ніхто не знав (і лише Бог беріг його), відходив сам до монастирського маєтку, де закривався у викопаній в таємному місці печері, і ніхто цього не знав. Перебував у ній він один до Вербного тижня. І знову поночі повертався назад до означеної печери, і звідти у п’ятницю Вербного тижня виходив до братії, аби та подумала, що тут і перебував протягом пісних днів. І так жив [він], не даючи собі спокою бдінням і молитвами всенічними, за стадо своє молячи Бога й заклинаючи Того бути їм помічником у кожному їхньому підвизі.
Щоночі обходив двір монастирський, молячись, і нею оберігаючись, мов твердою стіною, і стеріг, аби не зайшов змій лукавий полонити когось із його учнів. Так огородив [і] всі землі монастирські. Одного разу взято було деякими людьми, що стерегли доми свої, мужів, які творили розбій, і зв’язано, і ведено в місто до судді. І ось, за Промислом Божим, довелося їм проминуїи масток монастирський. Один із лиходіїв тих зв’язаних, показавши головою на те село, сказав: “Якось поночі прийшли до двору того, бажаючи творити розбій, і забрати все, що там є, але побачили високу стіну, так, що не могли й наблизитися до нього”. Це бо Благий Бог огородив невидимо [все], що було там, молитвами праведного й преподобного того мужа. Також і Божественний Давид про це пророкував, кажучи: “ОчІ Господні на праведних, і вуха Його в молитві їхній”. Постійно Владика, Сотворитель наш, прихиляє слух до тих, хто істинно призиває [Його], і почувши їхню молитву, рятує їх, а тут за бажанням та проханням усе творить тим, хто надіється на Нього.
Так преподобний і преблаженний отець наш Феодосій стадо своє пас із загальним благочестям та чистотою, і життя своє провадив у помірності та подвигах, [а] також виправляв інших.
Про мужність і твердість святого. 48. Був же в той час розбрат деякий за наукою вселукавого врага, між трьома князями, братами у плоті. Двоє бо війною пішли на одного, найстаршого їхнього брата, христолюбця князя Ізяслава. І так він вигнаний зі стольного града Києва. А вони, прийшовши до града того, посилають по блаженного отця нашого Феодосія, переконуючи прийти до них на обід та прилучитися до неправедної тої спілки. Той же, преподобний Феодосій, виповнений Духа Святого, вважаючи, що несправедливим було вигнання христолюбця, каже посланому: “Не піду на трапезу Єзавелину й не причащуся харчу того, виповненого крові та вбивства!” І іншого багато сказавши, відпустив його, мовивши: “Передаси усе це тим, хто послав тебе!”
Вони ж, хоч і почули це, але не посміли прогніватись на нього, бачачи в ньому праведника й чоловіка Божого. Але не послухалися його, а пішли на брата свого, бажаючи відігнати його з тої землі. Потім повернулися назад. І один сів на столі батька й брата свого, інший же повернувся на свої землі.
Преподобний же отець наш Феодосій, виповнившись Святого Духа, почав того викривати за те, що неправедно сотворив, незаконно сівши на столі тому: і старшого брата, який був йому за батька, прогнавши. Так невтомно викривав він його, коли послання пишучи [й] посилаючи йому, коли ж перед вельможами його, котрі приходили од нього, викривав того за неправедне вигнання брата, велячи передати [це] йому. Наостанок же написав йому дуже велику епістолію, викриваючи його і кажучи: “Голос крові брата твого волає до Бога, як Авелева до Каїна”. І інших давніх гонителів та вбивць та братоненависників, [як приклад] наводячи, притчами йому все виказавши, те написав і послав до нього. Князь, прочитавши те послання, розгнівався страшно і, загарчавши немов лев, ударив ним об землю. А тому облетіла всіх звістка, що бути блаженному приреченим до ув’язнення. Братія сильно запечалилася й благала блаженного відступитись та не викривати його. Також і багато бояр, приходячи, оповідали йому про княжий гнів на нього, молили його не противитися тому. “А то, – кажуть, – ув’язнити тебе хоче”. Почувши, що про ув’язнення кажуть, блаженний зрадів духом і мовить до них: “От тому й радію вельми, брати, що нічого цінного не маю в житті цьому. Чи можна змусити мене втратою майна? Чи запечалюсь, коли заберуть дітей і маєтки? Нічого такого не принесли у світ цей, але толі родилися й так само належить нам голими піти зі світу цього. Тому готовий я до ув’язнення чи до смерті!” І звідтоді почав [ще дужче] докоряти того за братоненависництво. Дуже бо бажав бути ув’язненим.
Але той, хоч і вельми розгнівався на блаженного, але не наважився жодного зла чи печалі сотворити йому, бачив бо мужа преподобного й праведного. Бо і раніше постійно заздрив братові своєму, що має у своїх землях такого світильника. Так оповідав чорноризець Павло, ігумен одного з монастирів у його землях, який чув це од нього самого.
Блаженний же отець наш Феодосій, умовлений братією та вельможами, а, найголовніше, зрозумівши, що ніякими словами не доб’ється успіху, облишив його й надалі не корив його за те, вирішивши про себе: краще благаннями його молити, аби повернув брата до своєї землі.
Про смирення князя Святослава перед святим. 49. Невдовзі благовірний князь, зрозумівши переміну в гніві блаженного Феодосія – що не викриває його [далі] гнівно, зрадів дуже, здавна бо бажав поговорити з ним і духовними його словами натішитись. І посилає до блаженного [запитати], чи дозволить йому прийти до свого монастиря, чи ні. Той же повелів йому прийти. Зрадівши, князь приїхав із боярами до монастиря блаженного. Великий же Феодосій із братією вийшли з церкви і за звичаєм зустріли його поклоном, як належить [зустрічати] князя. Той же поцілував блаженного. Тоді говорить йому благовірний князь: “Ось, отче, не наважувався прийти до тебе, думаючи, що в гніві своєму на мене не впустиш нас до монастиря твого”. Блаженний же відповів: “Чого може, благий владико, досягти гнів наш проти твоєї влади? Але, належить нам викривати [вас] і наставляти вас на спасіння душі. І вам належить те слухати!”.
І зайшли вони до церкви, і помолились. І по молитві сіли. Блаженний Феодосій почав повчати його зі Святого письма. І чимало навчив його про любов до брата свого. Той же знову багато наклепів зводив на брата свого, і задля того не хотів миритись. І, по довгій бесіді, повернувся князь додому, славлячи Бога, що сподобився з таким мужем говорити. І звідтоді часто приходив до нього, духовного того харчу насичуючись більше од меду й ситі: такі бо були слова блаженного, які виходили з медоточивих його вуст. Часто ж і великий Феодосій до нього приходив, нагадуючи про Страх Божий і любов до брата.
Одного ж дня благий і богоносний отець наш Феодосій прийшов до нього, і як увійшов до зали, де сидів князь, бачить перед ним силу [людей], що розважали його: одні грали на гуслях, а інші – на музиках грали й голосили; інші – на органах. І так усі грали й веселилися, як належить перед князем. Блаженний же сидів коло нього, долу зорячи, схилився і, ледь нагнувшись, каже: “Чи буде так у той вік майбутній?!” І зразу князь зворушений був словами блаженного і просльозився трохи, [та] повелів тим перестати. Звідтоді, якщо коли і велів тим грати, [то], зачувши про прихід блаженного Феодосія, наказував їм тихо стати й мовчати. Часто ж по тому, лиш звістять йому про прихід блаженного, то, вийшовши, стрічав його, радіючи, перед дверима палацу, і вдвох заходили до покоїв. [Одного разу] весело говорить преподобному: “Ось, отче, істинно кажу тобі: якби звістили мене, що батько мій воскрес із мертвих, то [й тоді] не радів би так, як від твого приходу. І не так бо боявся й благоговів, як же перед преподобною твоєю душею”. Блаженний же каже: “То коли так страшишся мене, то сотвори волю мою й поверни брата свого на стіл, який передав йому твій благовірний батько”. Той же промовчав, не маючи чого відповісти на те, настільки бо враг розпалив гнівом його на свого брата, що й чути [про те] не бажав. Отець же наш Феодосій всі дні та ночі молив Бога за христолюбця князя Ізяслава та ще й в єктінії велячи того поминати, як стольного князя й найголовнішого, цього ж, котрий, як сказано, попри закон, сів на столі тому, не велів поминати в своєму монастирі. І ледь-ледь бувши умовлений братією, наказав поминати з ним і того, але найперше – христолюбця, а тоді й цього, благовірного.
Великий же Никон, бачачи такі котори між князями, пішов із двома чорноризцями на той самий острів, де був монастир сотворив. Блаженний Феодосій багато його молив, аби не розлучатися їм, доки є у плоті, і аби не йшов од нього. Проте ж той, не послухавшись його в цьому, повернувся до свого місця, як раніше було сказано.
Про поставлення Великої Церкви Печерської. 50. Ось отець наш Феодосій, виповнившись Духа Святого, почав Благодаттю Божою підвизатися, аби переселитися тому [монастиреві] на інше місце. За допомогою Святого Духа почав мурувати велику церкву в Ім’я Святої Богородиці й Пріснодіви Марії. Перша бо церква дерев’яна була і замала для братії.
На початок такої справи зібралося безліч людей, і одні показували одне місце для будівництва, інші – друге, але не було ліпшого місця від ближнього княжого поля. І ось, за устроєм Божим, їхав мимо благовірний князь Святослав і, побачивши силу народу, запитав, що роблять тут. І, дізнавшись, повернув коня й під’їхав до них. І, як від Бога подвигнутий, показав їм місце на своєму полі, повелівши тут заснувати ту церкву. І помолилися, і возвістилося святе те місце росою з неба, а по тому – сушею, і вогнем, що попалив тернину. Як сказано раніше, здійснилось те на заснуванні церкви”.
І, також по молитві, той благовірний князь сам почав копати. Був же і сам блаженний Феодосій повсякдень підвизався та трудився на будівництві того Дому [Пресвятої Богородиці]. Хоча і не завершив його во плоті бувши, але по смерті його Стефан, прийнявши ігуменство, завершив справу й монастир та храм добудував з Божою допомогою, молитвами преподобного отця нашого Феодосія. Туди ж переселилася братія, а на [старому] місці трохи їх зоставили, а з ними – пресвітера та диякона, аби здійснювалася там Свята Літургія.
Ось уже [я] житіє преподобного та блаженного отця нашого Феодосія від юного віку до цього часу написав, [повідавши] з великого мало. Бо хто гідний все по порядку описати добре управління цього блаженного мужа, і хто може достойно похвалити його доблесть?! Хоч старатимусь похвалити гідно справи його, але не зможу, неосвічений і нерозумний. Але скільки по силі мені, про святого оповідаю.
Не раз цього блаженного князі, бояри та єпископи хотіли спокусити, осилити в суперечці, але не змогли, і відскакували, ніби на камінь наразившись, бо був захищений вірою й надією на Господа нашого Ісуса Христа, і в собі обитель Духа Святого сотворив. І був заступником удовам та помічником сиротам, і вбогим – надія, і, простіше кажучи, всіх, хто приходив, повчав та втішав, [а] відпускаючи, подавав бідним те, чого вони потребували, та харч. Багато хто, нерозумний, докоряв йому, але той із радістю все це приймав. Бо ж і од учнів своїх неодноразово докорів та безчестя зазнавав, але терпів, лиш молячи Бога за всіх них.
Багато хто з невігласів насміхався та збиткувався над його вбогим одягом. Він же тим не журився, але радів од приниження свого й від докорів і вельми веселився, прославляючи за те Бога. Коли бо хто, не знаючи його, бачив у такому наряді, [то] приймав не за ігумена, а за одного з бідних прислужників монастирських.
Про вибавлення вбогої вдови. 51. Ось одного дня, як ішов той блаженний до робітників, які будували церкву, зустріла його вбога вдова, ображена суддею. І каже до того блаженного: “Чорноризче, скажи мені, чи є в монастирі ігумен ваш?” Говорить їй блаженний: “Чого потребуєш од нього, бо ж він – чоловік грішний?” Одказує йому жона: “Чи грішним є – не відаю. Але знаю, що багатьох врятував од печалі й напасті. Тому і я прийшла, аби допоміг мені, обіженій неправедно суддею”. Той блаженний, дізнавшись про її [горе], зжалився і каже їй: “Жоно! Йди нині додому, а коли прийде ігумен наш, я оповім йому про тебе, й він порятує тебе од печалі цієї”. Вислухавши те, пішла жінка додому. Блаженний же попрямував до судді і, поговоривши про неї, звільнив її од насилля того. [І] той суддя послав повернути їй все, чим скривдив її.
Воістину цей блаженний отець наш Феодосій багатьом заступником був перед князями і суддями, боронячи їх. Ніхто бо не міг ні в чому не послухатися його, знаючи його праведність та святість. І поважали його не за красиві наряди чи коштовні шати, чи багатства великі, але за чисте житіє і світлу душу, і за численні повчання, які кипіли Святим Духом у вустах його. Шкура цапина була йому як безцінний святковий одяг, власяниця ж – як почесна царська багряниця, і, в тому ходячи, звеличився.
Про позвання до Бога святого Феодосія. 52. І, життя богоугодне проживши, дійшов кінця його, наперед провидівши день свого відшестя до Бога, і день упокоєння свого, бо смерть для праведника с спокоєм .
Тоді ж повелів зібрати братію всю: і тих, хто по маєтках, чи ще в якійсь потребі були відсутні. І всіх зізвавши, почав повчати служителів і приставників, і слуг, аби кожен виконував доручену йому службу старанно і зі страхом Божим, в покорі та любові. І так далі всіх зі сльозами повчав про спасіння душі та боговгідне життя, і про піст, і про старанність у відвідуванні церкви та стояння в ній зі страхом, про братолюбство та про покірність: не лише до старших, але й до рівних собі слід мати любов і покору. І, все це сказавши, відпустив їх. А по тому прийшов благочестивий князь Святослав відвідати блаженного. Той же відкрив правдиві свої вуста і почав повчати його про благочестя, і як триматися православ’я та опікуватися святими церквами. До того ж сказав: “Молюся Господу Богу і Його Всенепорочній Матері Світу за твоє благочестя і за твою державу, аби подав тобі тихе і безперешкодне правління. І ось доручаю твоєму благочестю святий сей монастир Печерський, Дім Святої Богородиці, який Сама зволила сотворити, і хай не має над ним влади ні архієпископ, ні хто інший із клириків Софійських. Хай буде підвладний лиш тобі, а по тобі – дітям твоїм, аж до останнього роду твого”. А по цьому блаженного трусила пропасниця і палила люта гарячка, і зовсім без сил, лежачи на ложі, казав: “Воля Божа та буде, і яка не є Його воля щодо мене, хай збудеться! Але про одне молю [Тебе], Владико мій Ісусе Христе: милостивим будь до душі моєї, щоб не зустріло її лукавство диявольське, а щоб прийняли її янголи Твої, провели через перепони темних митарств, привівши її до Твого Милосердного Світла”. І, це сказавши, замовк. Братія ж була у великій скорботі та печалі через нього. По тому три дні не міг ні говорити, ні очі відкрити, так, що багато хто вважав його мертвим, і лише дехто бачив ще душу в ньому. [Та], через три дні встав, [і], як зібралася вся братія, сказав їм: “Братіє моя і отці! Ось час життя мого вичерпався, як явив мені Господь, коли був я у печері. [Належить] мені піти зі світу цього. Ви ж подумайте між собою, кого хочете, і я поставлю вам [його] замість мене на ігумена”. Почувши те, дуже засумувала братія і заплакала, і по тому, вийшовши надвір, порадились між собою і, як єдиними вустами Стефана доместика церковного ігуменом собі нарекли.
Про преставлення святого Феодосія. 53. По тому, наступного дня блаженний отець наш Феодосій, скликавши всю братію, мовить їм: “Що, діти мої, вирішили між собою? Хто достойний бути у вас ігуменом?” Вони ж усі сказали: “Стефан достойний по тобі прийняти ігуменство”. Блаженний же покликав його і, благословивши, нарік Ігуменом на своє місце, тих же чимало повчив покорятися йому, і по тому відпустив їх, назвавши їм день своєї смерті: “В суботу, – каже, – по сході сонця, душа розлучиться з тілом моїм”. І знову покликавши Стефана одного, навчав його, як пасти святе стадо, бо [той] більше не відходив од нього, служачи йому зі смиренням – був бо [святий] уже тяжко хворий.
І як настала субота й розвиднилось, послав блаженний скликати усю братію, і всіх по черзі духовно цілував, а вони плакали та причитали за пастирем, котрий відходив від них. Блаженний же говорив їм таке: “Діти мої любі та братія! З любов’ю всіх вас цілував, бо іду до Владики нашого Господа Ісуса Христа. І ось вам ігумен, якого самі бажали. І за отця духовного маючи, бійтеся його, і за його велінням усе творіть. Бог же, що сотворив усе Словом та Премудрістю, благословить вас і безбідно збереже од лукавого. І та збережете непорушною і твердою, до того ж, віру вашу, в одностайності, і в єдиній любові, до останнього подиху вкупі бувши. Дай [же] вам [Бог] благодать, аби працювати Йому бездоганно, належно, і бути вам із Ним у єдиному тілі і єдиним духом, у смиренні та послусі, аби були досконалими, як і Отець Ваш Небесний досконалим е! Господь же та буде з вами! Молю вас і заклинаю: у тому одязі, що я є нині, в тому і покладіть мене у печері, де перебував у пісні дні, [і] не обмивайте вбогого мого тіла, аби ніхто з людей мене не бачив. А лише ви самі поховайте в тому місці тіло моє”. Почувши те з вуст святого отця, заплакала братія, і сльози текли з їхніх очей.
Про обіцянки, якими [поручився] святий перед учнями своїми. 54. Блаженний же далі втішав їх, кажучи: “Ось обіцяю вам, брати і отці: хоч тілом і йду від вас, але душею повсякчас буду з вами. І за всіх, скільки вас у монастирі цьому помре, чи ігуменом кудись відісланий буде, якщо й грішитиме, то [й] за нього перед Господом відповідатиму. А коли хто самочинно піде з місця того, то з ними справи не маю. І по тому зрозумієте завзяття моє перед Богом: коли бачитимете, що всі добра помножуються в монастирі цьому – знайте, що перебуваю я біля Владики Небесного. Коли ж побачите, що підупадає і зменшується, тоді розумійте, що далеко я од Бога і не відважуюсь молитись йому”. І по тих словах відправив їх усіх геть і жодного в себе не лишив. Один же з братів, котрий завше служив йому, прокрутивши невелику дірочку, дивився у неї. І ось блаженний устав, і павши ниць на коліна, зі сльозами молив милостивого Бога про спасіння своєї душі, і усіх святих на поміч кличучи, найбільше ж – Святу Владичицю нашу Богородицю, й Іменем її молив Господа Бога Спаса нашого Ісуса Христа за стадо своє і за місце те. І по молитві, полежавши на місці тому, поглянув на небо, [і] з веселим обличчям голосно сказав: “Благословен Бог наш, якщо так є: то я не боюся, але радіючи відходжу від світу цього!”. Слід думати, що казав це, побачивши якесь видіння. І по тому приготувався: ноги простяг і руки на грудях хрестоподібно склавши, передав душу свою святу в руки Божі, і прилучився до святих отців року 6582 (1074), місяця травня в 3 день, у суботу, коли, як пророкував, зійшло сонце”.
Тоді вельми плакала над ним братія і, взявши його, перенесла до церкви, і за звичаєм відспівала. Зразу ж, ніби Божою волею, прибуло вірних без ліку, і сиділи вони перед воротами, чекаючи, доки винесуть блаженного. Благовірний же князь Святослав недалеко від монастиря стояв, і ось побачив стовп вогняний від землі до небес над монастирем тим. Цього ніхто інший не бачив, а тільки князь один, і по тому зрозумів, що помер блаженний, і говорить до супутників: “Ось, думаю, сьогодні блаженний Феодосій преставився”. Бо перед тим був у нього і знав про тяжку його хворобу. Послав дізнатися істинно про смерть його, і оскільки так і виявилося, плакав за ним чимало.
Про поховання святого Феодосія. 55. Братія ж зачинила ворота і, згідно з волею блаженного, не впустила нікого, і сиділа коло нього, чекаючи, доки розійдуться люди, і тоді зможуть поховати блаженного за його заповітом. Було й бояр багато прийшло, але й ті за воротами стояли. І ось, за промислом Божим, затяглося хмарами небо і пішов дощ. І тоді лиш розійшлися. І зразу ж по тому припинився дощ і сонце засіяло. І так, перенісши його до вказаної печери, поклали і, замурувавши, пішли. І не їли того дня нічого.
Того року помножилися молитвами блаженного отця нашого Феодосія усі до’бра в монастирі тому, і в землі тій був достаток, і серед тварин приплід, як ніколи. І з того його учні зрозуміли й прославили Бога, згадавши слова святого отця, що такої благодаті сподобився учитель і наставник їхній.
Як можна бачити, й донині молитвами його все помножується в монастирі його. Бо всі землі захоплювані вояками. В монастирі [ж] блаженного помножується [все] молитвами отця нашого Феодосія, Істинним бо є сказане Владикою Господом: “Тих, хто славить Мене – прославлю”. Як сказано в Божественному Письмі: “Праведник, коли помре, живим буде вовік, бо не торкнеться його, мука і від Господа плата його і надія його – од Вишнього”. Воістину, цей преподобний отець наш Феодосій, хоч тілом і відлучився од нас, але, як сам сказав: “Духом повсякчас з вами є”, [так і сталось], як про це нині оповім, що й по смерті було чудо від блаженного.
Чудо святого з боярином. 56. Один боярин був у великій немилості у князя. Багато хто, приходячи, казав йому: “Хоче ув’язнити тебе князь”. Той же старанно молився Богу і святого отця нашого закликав на допомогу, кажучи: “Знаю, отче, що ти є святим. Настали часи [погані]. Постарайся, молячи Владику Небесного, аби врятував мене од напасті цеї”. І ось, одного дня, спав він у полудень, і ось явився йому преподобний отець наш Феодосій, мовлячи: “Чого так печалишся? Чи думаєш, що я полишив вас? Хоча тілом і відлучився од вас, але духом завжди з вами є. І ось на ранок покличе тебе князь, не маючи жодного гніву на тебе. Та й надалі на посаду твою поставить тебе”. Той же вельможа не увві сні бачив, але прокинувся той, побачив спину блаженного, який виходив через двері. І за сказаним сталось. Як казав тому блаженний, так і збулось. Тому той звідтоді ще більшу любов мав до монастиря блаженного Феодосія.
Чудо святого з украденим сріблом. 57. Один муж хотів іти в путь. Мав же скарбничку, повну срібла, [яку] приніс до монастиря блаженного отця нашого Феодосія і передав її на зберігання одному чорноризцеві, на ім’я Конон, який був його близьким другом. Побачивши те, один із братії, на ім’я Никола, бувши уражений бісом, вкравши [скарбничку], заховав. Конон же, зайшовши до келії своєї й поглянувши, не знайшов того, і від того запечалився, і зі сльозами молився Богу, й раз у раз закликав святого отця нашого Феодосія, аби не посоромленим бути тим, хто дав йому на зберігання.
А по тому задрімав трохи. І ось бачить увві сні блаженного Феодосія, котрий каже до нього: “Те, про що печалишся, чорноризець Никола взяв за диявольським попущенням і заховав у печері”. Показав йому й місце, кажучи: “Іди, нікому не кажучи про те, і візьми своє”. Той же прокинувся і, зрадівши, встав швидко і, запаливши свічу, пішов на вказане йому місце, і знайшов [усе] за словом святого отця. Взявши, поніс до келії своєї, хвалячи і славлячи Бога та угодника його, блаженного Феодосія, прославляючи.
Про хворого клирика. 58. А ще оповідають, як один із клироса святої великої соборної церкви Софійської, хворіючи вельми і недугом вогняним палений, трохи-трохи отямившись, молив Бога та святого отця нашого Феодосія про полегшення хвороби. І коли по тому заснув, — побачив блаженного Феодосія, що подає йому свою патерицю, кажучи: “Візьми це і ходи з нею”. І той, взявши, почув відступ хвороби й зникнення гарячки. Так і оповідав тим, хто був там, явлення блаженного. І як одужав – пішов до монастиря блаженного й оповів братії, як зцілився від хвороби молитвами святого отця нашого Феодосія. І хто чув – прославили Бога, що дав благодать тому блаженному рабу своєму. Але ми до наступного кінця оповіді перейдемо.
Про ігуменство Стефанове. 59. По успінні блаженного отця нашого Феодосія Стефан, ігуменство прийнявши, підвизався в будівництві церкви, яку блаженний почав мурувати .
Таж, благодаттю Христовою і молитвами преподобного отця нашого Феодосія, за декілька років збудована була церква й монастир зведено, і перейшла туди вся братія. На тому ж [старому] місці, як говорилося, небагатьох їх залишено, аби за звичаєм ховали помираючу братію. Так стояли поряд два монастирі. Є ж між ними двір, який збудував прп. Феодосій на притулок старцям, і було те все єдиною огорожею захищене, але різними дворами. І, до того ж, встановив отець наш Стефан, аби у старій церкві щоденно служилась служба за померлу братію.
Бог же усе давав на потребу, і так примножилося місце те Благодаттю Божою та молитвами святого нашого отця Феодосія.
Про прогнання Стефана, який потім був єпископом Володимирським. 60. Враг же, котрий ненавидить добро І повсякчас бореться з рабами Божими, І не дає їм мирно жити, але постійно своїми злими підступами постає на них, котори серед них сіючи, бо де повсякчас війна, там і велика перемога [диявольська], супостат піднімає на перемогу рать, не припиняє бо борні. Таке бо сум’яття сатана на них звів, що крамолу вони сотворили, зігнавши Стефана з ігуменства. Та так диявол розпалив їх на гнів, аж і з монастиря також вигнали. І коли про це дізналося багато бояр, які були його духовними дітьми, – передав їх йому блаженний, – засмутилися дуже, що так духовний батько їхній постраждав і вигнаний з монастиря, який прийняв од преподобного отця нашого Феодосія. Тож ті дали йому від маєтків своїх на власну потребу та на інші справи. Той же повсякчас згадуваний Стефан, якому Бог помагав, молитвами преподобного наставника його отця Феодосія, сотворив собі монастир на Клові і церкву вибудував у ім’я Святої Богородиці. І нарік місце те в ім’я образа Константинопольського Влахернського. Кожного року світле свято творив Святій Богородиці місяця липня в 2 день.
Про ігуменство Никонове. 61. По вигнанні того ченці монастиря преподобного Феодосія з загального бажання великого Никона на ігуменство собі поставили. Бо той по успінні блаженного прийшов із свого місця в монастир той. І це, вважаю, по Божій волі було те поставлення – бо був той найстаршим од усіх, і блаженний отець наш Фсодосій його руками сподобився постриження й прийняв святий та янгольський образ монашеський. Не раз пробував враг також йому перепону творити і на нього крамолу підняти, але не міг.
Проте, ми вже багато оповідей виклавши в повісті, тут закінчимо писання.
Це бо скільки [написано] вище про блаженного і великого отця нашого Феодосія, питаючи, чув од старших від мене отців, які були тоді [в монастирі] – те записав я, грішний Нестор, найменший од усіх у монастирі преподобного отця нашого Феодосія. Прийнятий же був до нього преподобним ігуменом Стефаном і ним пострижений був, і монашеського одягу сподоблений, також і на дияконський сан ним зведений був, [хоч] і не був його достойний – нерозумний і невіглас. Найголовніше ж – незліченними гріхами сповнений од юних літ. Одначе, Божою волею і з любові той це зробив. Це ж, о братіє, оскільки постійно чув я [про] добре та чисте житіє преподобного і богоносного отця нашого Феодосія, – дуже радів, дякуючи тому, що потрудився так, і так жив у останні часи. Бачив же я, що не було це ніким записане. Тому печаль і скорбота душу мою сповнює. А оскільки любов’ю охоплений до святого і великого отця нашого Феодосія, спробував від грубості серця мого те, що чув, записати – із великого мало – на славу та честь Великому Богу і Спасу нашому Ісусу Христу, з ним же Отцю, слава разом із Пресвятим Духом, нині, і повсякчас, і в безкінечні віки віків. Амінь.
Серпня 14. Слово Нестора, мниха монастиря Печерського про перенесення мощей святого преподобного отця нашого Феодосія Печерського
Слово 9.
“З похвалами [святкують] пам’яті преподобних”, – каже премудрий Соломон, Звичай бо є в божественні свята урочисті духовно радіти богоіменитим людям, за сказаним премудрим Соломоном: “Праведник, якщо і помре – живий буде, і душа праведних в руці Божій”. Прославляє бо Господь тих, хто славить Його, як же І цього воістину блаженного доблесного мужа, високого житісм, дивовижного в добродійствах, великого в чутворіннях, блаженного Феодосія, благоволив Бог явити, угодника свого, що і воістину сотворив Бог через 18 літ по преставленні преподобного.
Року 6599 (1091) зібралося безліч іноків пречистої Печерської лаври разом із наставником їхнім ігуменом – єдиновірну раду сотворили, аби перенести мощі преподобного Феодосія. Тому належить виголошувати нам: “Воістину блаженні єсте, отці! Добра рада ваша! О, богообраний лику! О, постничий великий соборе! О, пречесний полче! О, благе зібрання, що Бога Отця пісенне пророцтво збулося на вас, сказане: “Це так добре і так красно, коли бути братії разом”. Воістину, добра рада ваша, отці велемовні, труби слів нарад ваших: істинного свого пастиря бажаючи [поряд мати], аби не було тут промовлено: “Втрачено батька й учителя”. І всі, як єдиними вустами, сказали: “Візьмемо чесні мощі любимого отця нашого Феодосія! Не добре бо [ні] нам не мати пастиря, ні пастирю не належить од Бога доручених овець лишати, аби дикий звір, прийшовши, не розігнав стадо Христових словесних овець. Але хай прийде пастир до своєї кошари і духовною цевницею божественно возтрубить, аби пастирський голос одігнав звіра мисленого напад. І хранителя життя нашого й янголи-хранителі призовуть.” І всі одноголосно один до одного казали: “Добре нам, братіє, завжди перед очима нашими раку отця нашого Феодосія мати, і належне поклоніння завжди йому приносити, як істинному батькові і навчителю. Не добре бо є преподобному отцю нашому Феодосію перебувати поза монастирем і церквою своєю, оскільки заснував її і чорноризців зібрав”. І, порадившись, негайно повеліли влаштувати місце на покладення мощам святого, і раку кам’яну поставили”.
Приспіло бо свято пречесне Успіння Святої Владичиці Богородиці, і за три дні до свята Божої Матері повелів ігумен [Іоан] до печери іти, аби назнаменувати, де знаходяться мощі святого отця нашого Феодосія. За благим зволенням [святого] я, грішний Нестор, сподобився був бути першим самовидцем святих його мощей, за повелінням ігуменовим. А тому правдиво вам оповім [про те], не від інших бо чув, але сам був цього зачинатель. Прийшов бо ігумен і каже мені: “Ходімо, чадо, в печеру до преподобного отця нашого Феодосія”. І прийшли до печери, [і] ніхто про те не знав. Роздивившись же, куди розкопувати, визначивши місце, де копати, поза входом. Тоді каже до мене ігумен: “Не кажи [про це] нікому з братії. Тільки візьми [з собою] кого хочеш, аби тобі поміг. І, крім нього, та не дізнається жоден із братії, доки мощі святого не винесемо з печери”.
Я ж приготував цього дня рогаліє, яким копати. І пізнього вечора у вівторок взяв із собою двох братів, чудових у добродійствах, з-поміж інших же [про те] не знав ніхто. І як прийшли до печери, псалми і молитви відспівавши з поклонами, взялися до діла. Почав копати і, потрудившись немало, дав [рогаліє] другому братові. І копали до півночі, і не могли знайти мощі святого. Почали вельми журитися, і плакати, подумавши, що святий не волить себе явити. Проте, в цей час інше спало мені на думку – що не в той бік копаємо. Я ж взяв рогаліє [і] почав старанно копати. Мних, який був зі мною, стояв перед печерою і, коли почув било -церковне до заутрені, – гукнув мені: “Брате [Несторе]! Вдарили в церковне било!” Я ж [у той час] прокопав над мощами святого. І [як] той сказав мені про ударення в било, я до нього відповів: “Прокопав, брате!”.
Коли ж прокопав над мощами святого – негайно охопив мене сильний жах, і почав звати: “Задля преподобного Феодосія, Господи, помилуй мене!”
В цей час сиділи без сну два мнихи в монастирі: чекали, доки ігумен, втаївшись із кимось, перенесе мощі преподобного таємно. І дивилися пильно на печеру. Коли ж ударили в церковне било до заутрені, побачили три стовпи, немов дуги світлі, що, постоявши, перейшли на верх церкви Пречистої [Богородиці], де покладений був преподобний Феодосій.
І це бачили всі монахи, які до заутрені йшли, також і багато благочесних у місті. Було бо їм перед тим сповіщено про перенесення мощей святого. І кажуть: “Це переносять чесні мощі преподобного Феодосія із печери”.
Ранком, на світанку, рознеслась про те чутка всім містом, і безліч людей прийшли зі свічами і фіміамом.
Досточудесний же іменитий Стефан, про якого вище сказано в житії блаженного, [і] який був по ньому ігуменом, [а] потім, після того, як пішов із монастиря, побудував на Клові свій монастир, і по тому, Благословінням Божим, був єпископом города Володимира, і в той час був у своєму монастирі, – бачив уночі через поле зорю велику над печерою; подумавши, [що] переносять мощі святого Феодосія, було бо йому [про те] звіщено напередодні, пожалів дуже, що без нього переносять мощі святого, [і], сівши на коня, швидко поскакав до печери, взявши з собою Климента, якого поставив ігуменом на своє місце. І, їдучи, бачили зорю велику. Проте, наблизилися до печери – і не побачили нічого, і зрозуміли, що янгольське світло то було. І коли прийшли до дверей печери, ми сиділи біля мощей святого. Я ж коли прокопав – послав до Ігумена, кажучи: “Прийди, отче, аби винесли мощі преподобного”. І прийшов ігумен із двома братами.
І коли розкопали сильніше і заглянули – побачили його мощі, що лежали [там] святоліпно, але суглоби його цілі були й нетлінні, волосся ж на голові присохло було до голови його, обличчя ж преподобного – світле, очі закриті і вуста доброглаголиві стулено. І, поклавши на ноші святі та чесні його мощі, винесли з печери.
Наступного дня, [за] зволенням Божим, зібралися єпископи всі докупи і прийшли до печери. І імена їхні такі: Єфрем Переяславський, Стефан Володимирський, Іоан Чернігівський, Марин Юріївський, Антоній Пороський і ігумени усіх монастирів із безліччю чорноризців прийшли, і люди благовірні. І взяли пречесні мощі святого Феодосія з печери, з безліччю свічок та фіміамом, як про те вище сказано. Вийшов із міста народ назустріч святому, свічі в руках тримаючи. І перенесли його до Богозданної та пречистої церкви. І зраділа навіть пречиста церква [Печерська], отримавши [назад] свого служителя. І світло свічок у церкві було яскравіше од сонячного. Доторкалися [до святині] святителі, цілуючи мощі святого, припадали єреї, з любов’ю цілуючи. Приходили з народом іноки, котрі доторкалися до шматочків одягу святого, пісні духовні до Бога зводячи, вдячні хвали святому приносячи. І так покладений був у своїй церкві Божої Матері на правому боці, місяця серпня в 14 день, в четвер, о першій годині дня. І святкували світло того дня.
Літа 6616 (1108) Феоктист – ігумен [Печерський] став наставляти благовірного великого князя Святополка з молінням, аби поминали ім’я святого і преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського, в Синодику. Бог [бо] так зводив. Святополк же, знаючи про житіє його, зрадівши, обіцяв [так] зробити. І почав Святополк оповідати всім [про] житіє преподобного Феодосія.
Що і сотворив митрополит – повелів вписати [святого] до Синодика. Митрополит же повелів [також] усім єпископам вписати ім’я святого Феодосія до Синодика. Всі ж єпископи з радістю вписали ім’я святого преподобного отця нашого Феодосія і поминають його на всіх соборах і донині.
Не обійду мовчанням, а трохи розповім дещо [про те], як збулося пророцтво святого отця нашого Феодосія. Ще бо як був у житті цьому великий Феодосій, – ігуменство тримав і управляв Богом дорученим йому стадом – не тільки одними чорноризцями, але й мирськими опікувався – душами їхніми, так, аби спаслися. Особливо ж про синів своїх духовних [піклувався], втішаючи й навчаючи тих, хто приходив до нього, іноді ж і до будинків їхніх приходячи і благословіння їм подаючи.
Був же один благочестивий вельможа, духовний син святого, на ім’я Янь. Якось прийшов той [святий] додому до Яня і до дружини його Марії. Обоє благочестиві були, в цноті жили, за божественним Павлом, шлюб у честі зберігаючи. Тому й любив їх блаженний Феодосій, оскільки жили в Заповідях Господніх і в любові між собою перебували. І, прийшовши до них, навчав їх про милостиню до убогих і про Царство Небесне, яке приймуть праведні, а грішні – муку, і про смертний час. Ще він
оповідав і про інші численні божественні писання, доки не дійшла до того мова, що сказав їм про покладення їхніх тіл до гроба. Благочестива ж жона Янева, вислухавши мову преподобного, мовить до нього: “Отче чесний Феодосію, хто знає, де моє тіло покладене буде?” Богодухновенний же Феодосій, пророчого дару виповнений, каже їй: “Воістину кажу тобі: де тіло моє покладене буде, там і ти в майбутньому опочинеш”. Що І збулося через 18 років по преставленні святого. Преподобний бо Феодосій преставився за 18 років до перенесення тіла його; коли ж перенесли мощі святого, того року й місяця преставилася Янева, на ім’я Марія, місяця серпня в 16 день. І чорноризці, прийшовши, відспівали звичайні піснопіння і, принісши [усопшу], поклали її в церкві Святої Богородиці Печерської, праворуч, навпроти гроба Феодосієвого. І преподобний покладений був 14 серпня, а ця – 16-го.
Бачите досточудесного того мужа: збулося проречення преподобного Феодосія, доблесного пастиря, який пас словесні вівці нелицемірно, зі смиренням і розумом оберігаючи їх і наглядаючи за ними, і молячись за доручене йому стадо і за всіх православних християн, і за землю Руську, і який, по відшесті своєму від цього життя, молиться за людей вірних і за своїх учнів, які дивляться на чесну його раку і, поминаючи вчення його й воздержання, прославляють Бога.
Я ж, грішний і недостойний раб його й учень Нестор, не знаю, як [належно] похвалити добре його житіє і воздержання, але скажу тут трохи дечого:
Радуйся, отче наш і наставниче, хто мирські безчинства відкинув і мовчання возлюбив!
Радуйся, хто Богові послужив у тиші і в монашім житті, [бо] всяке Божественне приношення ти приніс єси!
Радуйся, отче, пощенням превозвисившись і плотські насолоди зненавидівши, і мирську красу й бажання віку свого відкинувши!
Радуйся, хто йшов слідами високодумних, ревно [наслідуючи] отців, мовчанням возносячись, смиренням прикрашаючись, словам книжним радіючи!
Радуйся, хто укріпився надією на вічні блага, які і прийняв єси!
Радуйся, преподобний, хто умертвив плотське мудрування, викрив беззаконня і неспокій переміг єси!
Радуйся, хто бісівських підступів уникнув, і мережі його!
Радуйся, отче, оскільки з праведними опочив, отримавши за труди свої відплату!
Радуйся, спадкоємче [святих] отців, вчення, норов, воздержання, молитовне предстояння яких наслідував. Найревніше ж [учився у] Великого Феодосія – звичаями і житієм уподобляючись житію його і наслідуючи спосіб життя його, переходячи од діла [доброго] до трудів праведних, належні Богу молитви воздаючи і гарні пахощі приносячи – кадило молитовне, фіміам запашний!
Радуйся, хто переміг мирські бажання і миродержця-князя тьми віку сього!
Радуйся, хто супротивника подолав – диявола і, його підступи перемігши, побідником явився над ворожими його стрілами і гордим помислам став супротивно!
Радуйся, хто укріпився зброєю хресною і вірою непереможною – Божою допомогою! Тож, о чесний пастирю христового стада, Феодосію богомудрий, помолися за нас І за мене, раба твого Нестора, щоб звільнитися нам од мережі вражої, і од врага-противника вбережи нас твоїми молитвами до Христа Ісуса, Господа нашого, Якому належить честь і слава, і поклоніння з безначальним Його Отцем і з Пресвятим і благим І животворчим Духом нині, і повсякчас, і у віки вічні. Амінь.
[Оповідь св. Симона] про обкування раки преподобного отця нашого Феодосія Печерського.
Слово 10
Небавом, захотів Георгій, син Симонів, внук Африканів обкувати раку преподобного отця Феодосія. Що і сотворив. Послав бо одного із підлеглих своїх бояр, на ім’я Василія, з міста Суздаля до Богоіменитого града Києва, до Печерського монастиря обкувати раку преподобного Феодосія. І дав йому Георгій 500 гривень срібла і золота 50 гривень на обкування раки преподобного. Прийняв це все Василій і неволею рушив у путь, проклинаючи життя своє та день народження свого, і кажучи про себе: “Чого це задумав князь стільки багатства згубити?! І яку винагороду за те отримає, щоб гроб мертвого обкувати? Та, як дарма добуте, дарма й кинуте! Погано тільки мені одному, який не смів не послухатися пана свого. Заради чого дім свій полишив, і заради кого гірким цим шляхом іду? Од кого по тому честь матиму – не до князя посланий, не до іншого вельможі? Що скажу, чи як звернусь до того кам’яного гробу? І хто мені відповість? Хто не сміятиметься з моєї божевільної з’яви?” До тих, хто був із ним, говорив це, і ще більше од того. Святий же явився йому увві сні, кажучи лагідно: “О, чадо, хотів винагородити тебе за твою працю. Але, якщо не покаєшся, багато поганого тебе чекає”. Василій же не перестав ремствувати. І велику біду навів на нього Господь за гріхи його: коні бо всі перемерли, а все інше [майно] – покрали. І все забрали у них злодії, крім посланого з ними скарбу. Відкрив же Василій скарб, посланий з ним на обкування раки святого, і взяв звідти п’яту частину золота й срібла та витратив на свої потреби й на коней. І не розумів, що гнів [Божий] був за огуду його.
Коли [ж] був у Чернігові, упав з коня і розбився [так], аж не міг і рукою ворухнути. Супутці ж, поклавши його до насаду, надвечір привезли до Києва. Тої ж ночі явився йому святий, кажучи: «Василію! Чи не знаєш, як сказав Господь: “Сотворіть собі друзів од Мамони неправедної, щоб коли оскудієте, прийняли вас до покою вічності”. Добре бо усвідомив син мій Георгій сказане Господом: “Той, хто приймає праведника в ім’я праведниче, отримає воздаяння, як праведника”. Ти ж за працю свою так увінчаний маєш бути, якої слави ніхто не отримає, і її матимеш нарівні з ним. Нині ж нічого того не отримуєш [через ремствування своє]. Але не впадай у відчай життя свого. Не зцілишся, доки не покаєшся у гріху тому. Повели, аби внесли тебе до Печерського монастиря, в церкву Святої Богородиці. І як покладуть тебе на раку мою – здоровим станеш і розтрачене тобою золото та срібло цілим знайдеш». Це ж явлено було Василію тої ночі, і не увві сні, бо увечері явився йому преподобний Феодосій. На ранок же прийшов до нього князь Георгій Володимирович з усіма боярами і, побачивши його заслаблим вельми, печалячись за ним, пішов. Василій же, віруючи видінню святого, повелів везти себе до Печерського монастиря. Коли були [вже] на березі, зайшов хтось невідомий до ігумена, говорячи: “Швидко пішовши на берег, введи Василія і поклади його на раку преподобного Феодосія. І коли віддасть скарб – викрий його перед усіма, що взяв із нього п’яту частину”. Сказавши це, невидимим став. Ігумен же пошукав людину, подібну до тої, яка явилась йому. Але ніхто не бачив, аби входив чи виходив. [Тоді] пішов до Дніпра, звів Василія на гору і поклав його на раці святого. І встав [той] цілим та здоровим усім тілом. І віддав ігумену 400 гривень срібла і 40 гривень золота.
Ігумен же каже до нього: “Е, чадо! Де ще 100 гривень срібла і 10 злата?” Василій же почав каятися, виправдуючись: “Я взяв і потратив. Зачекай, отче, все тобі віддам! Хотів бо втаїти і не казати цього, думаючи приховати від Всевидячого Бога!” Тоді висипали [скарб] Із посудини, де був запечатаний, і перед усіма перерахувавши, побачили, що нема недостачі – 500 гривень срібла, а 50 злата. І всі прославили Бога та святого Феодосія. І тоді почав Василій розповідати по порядку всі явлення святого і діяння.
Назавтра князь, взявши з собою лікарів, прийшов на означене місце, бажаючи лікувати Василія, і не знайшов його. Дізнавшись же, що до Печерського монастиря відвезений був, і думаючи – помер уже, швидко поїхав у монастир, і знайшов його здоровим, ніби ніколи й не хворів. І, почувши од нього [про] чудеса, вжахнувся князь, радості духовної виповнившись, [та] прийшов поклонитись чудотворному гробу великого Феодосія. І поїхав.
Почувши про це, тисяцький Георгій Симонович, приложившись душею до Святої Богородиці і преподобного Феодосія, до великого подання додав золоту гривну, яку носив, вагою 100 гривень золота, і написав таке: «Я, Георгій, син Симонів, раб Пресвятої Владичиці Богородиці і святого Феодосія, благословення отримав од святої його руки. Колись слабував 3 літа на очі й не бачив і променя сонячного, словом же його вилікувався. Чув бо з вуст його: “Прозрій!” – і прозрів! І тому пишу послання це [аж] до останніх у роду моєму, щоб ніхто не відлучався од Дому Пресвятої Владичиці Богородиці і преподобних Антонія та Феодосія. Коли хто і до останнього убозства дійде, не маючи що дати [аби бути похованим тут – ? – І. Ж.] – нехай у маєтку церкви тої покладений буде. Скрізь бо заступає молитва Антонієва та Феодосієва.
Коли бо прийшов на Ізяслава Мстиславовича з половцями – побачив здалеку град високий; І негайно пішли [приступом] на нього. І ніхто не знав, що то за місто. Половці ж билися біля нього, і багатьох поранено було і відступили від граду того. По тому ж дізналися, що це – село святої обителі Богородиці Печерської. Града ж там ніколи не було. Також [і] ті, хто були в маєтку, не розуміли, що то було, а вийшовши зранку, побачили кровопролиття і здивувалися побаченому.
І тому пишу [це] вам, що всі ви вписані до молитви святого Феодосія. Той бо обіцяв батькові моєму Симонові молитися за нас, як за своїх чорноризців. Цю ж молитву повелів батько мій вложити в руку свою, коли покладений буде в гроб, чаючи [виконання] обіту святого. Відомо, що явився одному з богоносних отців тих, мовивши йому таке: “Кажи синові моєму Георгію, що отримав всіляке благо молитвами святого. Постарайся ж ти, чадо, добрими справами піти услід за мною”.
Хто не захоче молитви і благословіння святого отця нашого Феодосія, і від того ухилиться [і не] возлюбить присягу [ту], і не прийде до нього?! Тому правнуки його любов мають до святого Димитрія, бо мають там своє місце [для поховання – ?].І якщо хто з них те полишить, в чому присягалися їхні батьки й прародителі, то своєю волею відречуться од молитви святого і благословіння, й обітниці преподобного отця Феодосія.