Байка Леоніда Глібова “Ластівка та Шуліка” розповідає про Ластівку, яка працьовито збирала матеріали, щоб побудувати свою хатку. Тим часом за нею спостерігав Шуліка. Він поцікавився у Ластівки, чому вона не боїться людей і навіть літає у їхні вікна, тоді як він боїться людей. Ластівка відповіла, що вона ніколи не робила людям зла, а Шуліка завжди крав курчат і пташенят. Байка закінчується мораллю, що добрі вчинки призводять до добра.
“Ластівка та Шуліка”
Трудяща Ластівка край берега літала,
Земельку мокрую збирала,
Щоб хатоньку собі зліпить,
Щоб де було і їй, і діткам жить,
Тихеньку долю веселити,
І бога, і людей хвалити.
Сидів Шуліка на вербі
І так до неї обізвався:
— Дивуюсь я тобі,—
Не раз я придивлявся,
Усе ти між людьми і не боїшся їх,
Пройдисвітів таких,
Не тільки що під стріхою співаєш,
Ще й у вікно літаєш…
От хоч і я — не в тебе вдавсь,
Шулікою на світі звуся,
А лиха від людей набравсь,
І зло бере, а все-таки боюся;
Досадно стане хоч кому:
Тобі привіт, мені — біда велика.—
А та йому:
— Я — Ластівка, а ти Шуліка;
Я людям не чинила зла,
Де не була,
А ти подумай, пане-брате,
Яке життя твоє завзяте:
Ввесь вік курчат і пташечок хапав,
Ні ласки, ні жалю не знав.
Давно-давно мовляють люде:
Що добренько роби, то добре й буде.
(1891)
Читати твори Леоніда Глібова
