Байка Леоніда Глібова “Кіт та Баба” розповідає про бабу, яка залишає свого кота вдома, щоб той стеріг хату від мишей, поки вона йде в гості. Кіт, не знайшовши мишей, вирішує з’їсти ковбасу, яку баба залишила. Коли баба повертається і бачить, що кіт з’їв ковбасу, вона дуже сердиться на нього. Байка закінчується мораллю про те, що не варто витрачати час на пусті розмови, коли потрібно діяти.
Ця байка висміює лінь та безвідповідальність, показуючи, що відсутність дисципліни та відповідальності може призвести до неприємних наслідків. Вона також підкреслює важливість довіри та відповідальності у відносинах між людьми.
“Кіт і Баба”
У одному селі була
Весела Баба Шелестиха.
— Аби я добренько жила,
А більш копи не буде лиха! —
Шуткуючи, було, і скаже, і моргне: —
Дивіться на мене!
Всім весело, як Шелестиха скаче, —
Не треба нам того, хто плаче,
Сльозами коровай не бгать… —
Весела Баба, що казать!
Раз на святках пішла куму провідать,
Погостювать і пообідать,
В бесіді серце звеселить,
Дулівочки попить,
А на потуху —
Варенуху. Оставсь у хаті
Кіт хазяйнувать,
Щоб мишам волі не давать;
Сидів він цілий день під лавою даремно,
Аж покіль стало темно,
А бісова мишва нігде не шелестить;
Розсердивсь на таку дурницю,
Нюхнув угору — щось пахтить;
Він скочив на полицю
І з миски ковбасу під припічок поніс.
«Жди тих мишей, — подумав, — хай їм біс!
Се, певне, корисніше буде,
Недаром же смакують люди…»
Аж двері рип у хату із сіней —
Вернулась Баба із гостей;
Як глянула — аж здивувалась;
Не думала, не сподівалась,
Щоб збожеволів Кіт, —
Хіба пристріт!..
Швиденько свічку засвітила,
Сама на лаві сіла;
Під припічком мурло сидить,
А Баба головою хить та хить
І ну хазяїна журити:
— Так от як ти почав робити!
За те, що жив в теплі, в добрі…
Гай-гай! Сміятимуться кури,
Кричатимуть в дворі:
Ледащо Кіт, злодюга мурий,
Знущається над бабиним добром…
Його із хати помелом!.. —
А Кіт ковбаску уминає,
Неначе й не до його річ.
Бабуся знов: — І сорому немає!
Ковбаски захотів… який панич..
Се не панич, се чортова нахаба,
Се капость, се розор, а не користь…
Дудукає п’яненька Баба,
А Мурий їсть собі та їсть.
Що ж помоглось од бабиної казки?
Занапастив кільце ковбаски;
До половини, може, з’їв,
А то порвав і розкришив.
До прикладу я хочу так сказати:
Де треба настрашить, там нічого в кутку,
Як кажуть, прясти на тонку
І теревені розпускати.
(1892 — 1893)
Читати твори Леоніда Глібова
