Вертеп з дівчатками
Усі ми звикли, що на Різдво до оселі має завітати вертепне дійство із такими персонажами, як Ангел, Чорт, Пастушки, Ірод, Смерть. Ми ж пропонуємо вашій увазі сучасний вертеп, у якому двоє дівчаток потрапили до часу, коли народився Христос. Кожну з них чекають випробування. Чи змінять вони їх? Про це дізнаєтесь прочитавши сценарій.
Дійові особи:
Ангел 1
Ангел 2
Зірка
Дівчинка Оленка
Дівчинка Наталя
Пастушок 1
Пастушок/ пастушка 2
Цар 1
Цар 2
Цар 3
Чортик
Ірод
Смерть
Реквізит:
Крила для ангелів, костюм зірки, народні строї для пастушків, корони і мантії для 3-ьох царів і Ірода, костюм чортика, костюм смерті, зірка різдвяна, скринька з паперовою шопкою.
Дія 1
Ангел 1:
Слава Богу вам, громадо чесна!
Хай добром наповниться цей дім!
Ми несемо новину чудесну
Тим, хто серцем вірує усім.
Ангел 2:
Хто сумує, той розвеселиться,
Хто бідує, той розправить спину.
Нині сяють всі серця і лиця,
Радість огортає Україну!
Ангел 1:
Бо Різдвяна ніч благословенна
Надійшла, а з нею час на зміни.
Хай панує спокій і смирення,
Хай зникає з світу сила темна
І нехай настане час прозріння!
(Входить засмучений Ангел 2)
Ангел 2:
Мій брате, я маю тобі щось сказати.
Згубилася скриня, де ніс я новину.
Що буде тепер? Де її відшукати?
Ми були з тобою у різних країнах!
Ангел 1:
Не бійся, ангелику, все обійдеться.
У нічку Різдвяну хай станеться чудо!
І скриня твоя неодмінно знайдеться,
І звістку щасливу почують всі люди!
(Виходять. Звучить колядка. Заходять дівчатка.)
Оленка:
Привіт, Наталю! Давно гуляєш?
Чомусь сумною ти виглядаєш.
Наталя:
Привіт, Оленко! Скажу, як є.
Вже не витримує серце моє!
Сумно і нудно зимою дітям:
Треба постійно дома сидіти,
Холодно, мокро, вітрище свище.
Коли б вже літо настало швидше!
Оленка:
Я пам’ятаю, подруго мила,
Як ти у липні снігу хотіла.
Глянь, як красиво навколо, все чисто,
Падають з неба сніжинки іскристі,
Вдома ялинка прикрашена сяє…
Влітку такої краси не буває!
Ще б я хотіла тобі нагадати
Про всі чудові зимові свята!
Наталя:
Теж мені радість, свята зимові.
Лише суцільні нудні розмови,
Всім помагай, ні хвилинки для гри,
Там підмети, там піди прибери…
Де ж таке можна, Оленко, стерпіти?
От я й сумую і хочу вже літа.
Оленка (помічає Зірку, яка виходить і кличе жестами):
Ой, подивися, зірка яскрава
Посеред неба світити стала.
Ніби моргає до нас із тобою,
Кличе, веде кудись за собою.
Зірка:
Сюди, за мною ідіть дівчата,
Я вам повинна щось показати!
Тільки сьогодні маю я змогу
Вам освітити оцю дорогу.
Швидше, хутчіше вперед рушайте,
Та не спиняйтесь, та поспішайте!
Я промінцями темінь розвію,
І проведу вас, і обігрію.
Наталя (здивовано):
Я ще такого не бачила зроду!
Оленка (захоплено):
От і початок нової пригоди!
Наталя:
Страшно мені, я не піду нікуди!
Оленка:
Що ти, нічого з нами не буде!
Славиться ніч Святвечірня дивами.
Наталя:
Хочу до тата, хочу до мами!
Оленка:
Годі боятися, руку дай краще.
Наталя:
Я тут сама не залишусь нізащо.
Зірка:
Не зупиняйтеся, любі дівчатка!
Сяйво моє, наче срібна лампадка,
Вас проведе через темряву ночі
Туди, де почуєте вісті пророчі.
Всіх, кого стрінете, радо вітайте,
Всім потребуючим допомагайте,
Та бережіться недобрих і злих,
Заздрісних, темних людей і лихих,
Зразу минайте, дівчатка, ви їх!
Тут я зупинюсь, присвічу звисока,
Може, незвичне впаде вам щось в око?
Оленка:
Глянь, щось темніє снігами притрушене,
Що ж це таке? Роздивитися мушу я!
Наталя:
Краще не рухай, не знати, що там,
Хто загубив, віднайде собі сам.
Оленка:
Дуже цікаво. Це різьблена скриня.
Може заглянемо, що всередині?
Може, це скарб, старовинні монети?
Наталя:
Просто на вулиці? Серед заметів?
Люба Оленко, я швидше повірю,
Що там якась зброя, або дикі звірі.
А з ними бувають жарти невдалі,
Тож ти відкривай, а я стану подалі.
Оленка:
Бух! Налякалась? Немає тут зброї,
Тільки фігурки лежать паперові!
Оленка:
Зроблені гарно, та що б вони значили?
Такої краси я в житті ще не бачила!
Тут три царі пастушки, ангелята…
Наталя:
Здається вони почали оживати…
(Виходять пастушки, потім 3 царі з колядою)
Пастушок 1:
Христос ся рождає!
Ця звістка лунає
По цілому краї,
По селах, містах:
«Славіть його, люди,
І радість вам буде!»
Співали нам ангели так
В небесах.
Пастушок 2:
То було недавно,
Надвечір то сталось,
Ми з вівцями йшли з полонини на діл,
Та світло яскраво
З-за хмар засіяло,
Ясніше од сонця,
Ясніше од зір!
Пастушок 1:
І ангельські хори
Спустились на гори,
Співати почали
На сто голосів,
А ми на коліна
Упали в молитві
І слухали ангелів спів.
Пастушок 2:
В їх пісні величній,
Чудовій, незвичній,
Що спокій у серце несе,
Почули новину
Про Божу дитину,
Яка усе людство спасе.
Пастушок 2:
Взяли у торбину
Ми сир і хлібину,
В дарунок маленьке ягнятко
І в місто ідемо,
Що звуть Вифлеємом,
Побачити Боже дитятко!
Цар 1:
Мир вам, люди добрі! Слава Богу,
Що зустріли ми вас у цю мить,
Будьте нам ласкаві, підкажіть,
Чи веде у Вифлеєм оця дорога?
Цар 2:
Лиш одному Богові відомо,
Як давно ми вирушили з дому.
Подолали довжелезний шлях
По пустелях, горах і морях.
Нас вітри, ні бурі не лякали,
А тепер, здається, заблукали.
Цар 3:
А знайти у місті тім повинні
Ми стаєнку у печері нині.
Там спаситель світу народився,
Цар землі всієї появився.
Ми йому дари несем коштовні
В знак подяки, шани і любові
Цар 1: Я – миро пахуче!
Цар 2: Я – золото щире!
[i]Цар 3: Я – ладан!
Разом: [/i] Хай буде цар світу щасливий!
Пастушок 1:
Ми теж новорожденного шукаєм,
Але дороги ще самі не знаєм.
Оленка:
Ну що ж, Наталю, мусим помогти
До Вифлеєму стежку віднайти.
Наталя:
Я географію забула повторити,
Недавно нам розказував учитель,
Що в лісі маємо дерева розглядати,
Як хочемо дорогу відшукати,
Гілки на Північ дивляться коротші.
Оленка:
Бувають інші способи хороші.
Сьогодні зоряно. Зірки покажуть путь
І до яскині всіх нас приведуть!
(Виходять з колядою)
Дія 2
Чортик:
Знову невдача!
Я зараз заплачу,
Від злості трісну!
Вони вже в місті.
А я все продумав,
Так гарно придумав:
Скриню вкрав,
Ангелят ошукав,
Пастухів і царів
З дороги звів.
Але забув про зірку Різдвяну,
Нічого, я завтра її дістану!
А зараз треба спішити,
Всіх посварити,
З дороги збити
(До Ірода) Іроде, царю,
Чолом тобі, вдарю!
Ірод:
О! Чортяко-друзяко,
Давно вже тебе не чув,
Видно важливе щось,
Раз ти до мене прибув.
Чортик:
Маю погані вісті, гості непрошені в місті.
Ірод:
Хто то такі, і що мені з ними робити?
Чортик:
Робота звична – зі світу зжити.
Ірод:
Це я люблю і вмію.
Чортик:
Послухай сюди!
Вони хочуть знайти Месію!
І вірять, що то народився цар світу,
Несуть йому золото, щедрі дари.
Якщо їх не спиниш, то потім довіку
Не вилізеш з пекла, як кріт із нори!
Ірод:
Ого! Аж мурашки побігли по спині.
Я гостей непрошених миттю зупиню,
Зітру в порошок, розтовчу.
Це мені по плечу.
Щоб добре мене пам’ятали,
Інших царів собі не шукали!
Чортик:
Дивися, не підведи,
Щоб не було нам біди!
(Чорт виходить. Ірод зустрічає дівчат, пастушків, царів)
Ірод:
Гостей вітаю у гостинній хаті,
Дозвольте хлібом вас почастувати.
Запрошення люб’язно ви прийміть,
В господу скромну, але щедру увійдіть.
Оленка:
Спасибі вам, але ми поспішаєм,
Чи довго йти нам до мети, не знаєм,
Тож поки бачим наш дороговказ,
Повинні рухатись, зайдемо в інший раз.
Наталя:
Чого це ти вирішуєш за всіх?
Голодні ми, а там смачний пиріг
І інші смаколики, й теплий дім,
Та й відпочити здалося б усім!
Ірод:
Розумнице! Для вас усе готово.
Заходьте. Ну хіба це не чудово
Погомоніти і про се, й про те.
Скажіть мені, куди це ви йдете?
Наталя:
Із нами дивна трапилась пригода,
Зустрілися нам три царі зі сходу
І пастушки, що в Вифлеєм простують нині,
Аби вклонитися малесенькій дитині.
Ірод:
Чим заслужило немовля такої слави?
Щоб ви, панове, кинули державні справи
І рушили у мандри? Невідомо,
Що зараз діється у вашім ріднім домі.
Цар 1:
Нам мудреці віддавна віщували,
Що прийде в світ дитя, а з ним начало
Нового царства правди, доброти.
І нам йому дари схотілось вознести.
Ірод:
А може, зрада? Обманули мудреці?
Пророцтво склали, зобразили радість на лиці
Вас вислали в тяжку далеку путь,
Самі ж царюють, вашого повернення не ждуть?
Цар 2:
І як же нам про рідний край дізнатись?
Ірод:
Я думаю, потрібно повертатись!
(до пастухів)
І пастухи шукають теж царя?
У вас єдиний цар поки що – я.
Як мито заплатити – сльози ллєте,
А тут ціле ягня йому несете?
Такої зради від підданців не чекав.
Якби не гості, я б в ту ж мить вас покарав!
Пастухи:
Пробач нам, Іроде!
Ірод:
Ну добре, відпускаю.
Але до стада повертайтеся негайно!
У вас он не початий край роботи!
Подвійне мито. І щоб я не чув про спротив!
(до дівчат)
А вас як, юні панни, величати?
Наталя:
Її – Оленка, а мене Наталя звати.
Ірод:
Є в мене пропозиція цікава.
Я бачу, що розумні ви дівчата,
Мені ж потрібен помічник у царських справах,
Лишайтесь, будем тут владарювати.
Оленка:
Пробачте, але нам додому час,
Ми вже і так засиділись у вас.
Наталя:
Як хочеш, подруго, а я свій шанс не втрачу.
Ти йди, а я залишуся з царем.
Така спіткалася мені удача!
А те дитя ми, може, й не знайдем.
Оленка:
Хвилююся, Наталочко, за тебе
Дивись, що з нами трапилося тут.
Не залишатися, тікати звідси треба,
Бо назбираєм лиха цілий жмут.
Наталя:
Та що ти завела собі за моду
Весь час повчати розуму мене.
Іди сама, я буду правити народом,
А на зворотньому шляху сюди зайдеш
Тоді й додому разом попростуєм,
А зараз розділитись пропоную.
Оленка:
Що ж вибір твій. Але запам’ятай.
Всі почесті і слава проминають,
Багатству теж колись настане край,
Тож зараз про скарби духовні дбай,
Які не нищаться ніколи й не зникають.
(Виходять пастухи, царі, Оленка. Заходить чортик)
Чортик:
Іроде, царю, чолом тобі вдарю,
Звітуй, що ти злого зробив,
Кого ошукав, а кого обдурив?
Ірод:
Я все зробив, як ти того бажав.
Поміж царями сумніви посіяв,
Звів наклепи на мудреців, їх обмовляв,
Мовляв, вони самі придумали Месію.
Страху нагнав на бідних пастухів,
Так придусив, що й писнути не сміли,
Як Сидорову козу, облупив.
Чортик:
Що ж бачу діяв ти уміло!
Ірод:
Але найбільше тішуся цією
Невинною і юною душею.
Вона не дуже довго опиралась,
Вмить загордилася собою запишалась,
Дивись, себе вважає пупом світу,
Бо я дозволив їй на троні посидіти.
Чортик (міряє пульс, заглядає в рот Наталі):
Хороший улов! Вередлива, криклива, лінива!
Наталя:
Поясніть мені, що тут робить нечиста сила?
Тепер розумію, про що говорила Оленка,
Блищить цей палац, коли дивишся зблизька. Здалека
Нічого не варті ці розкоші і пишнота,
Коли у царя в голові і в душі пустота.
Чорт:
Не розумію, що це робиться з дівчам.
Лінь зникла, вередливість пропадає,
Розвиднілась і світиться душа.
Це що ж вона молитви пам’ятає?
Ірод:
Скарати всіх! Я не дозволю зміни!
Усі боятись мають і тремтіти,
Бліді й налякані ходити, наче тіні,
Такими звик я керувати й володіти!
Наталя:
Все так не буде. Є такий закон,
Що сповнює надією народи,
І похитнеться під тобою трон,
І новий цар людей за муки нагородить.
Ірод:
Усунемо царя, допоки він малий!
Гей, смерте, виручай, наказ послухай мій:
Іди серед людей, косою замахнися
І знищуй всіх дітей, хто тільки народився!
Смерть:
Чого ти, Іроде, волаєш?
Сьогодні в мене вихідний.
Ти ж неможливого бажаєш.
Наказ не виконаю твій.
З’явився той, чиї доручення
Є справедливі, тому мушу я
За злочини навік скарати
Тебе самого, царю-кате!
Ти, Іроде, давно царюєш,
Сумління голосу не чуєш.
Забув, що прийде час розплати,
Тож не чекай тепер пощади!
Ірод:
Чому мене? За що? Не хочу!
Не домовлялися ми так!
(Смерть забирає Ірода)
Наталя:
Як зазирає смерть у очі,
Смішний твій, царю, переляк.
Раніше треба було дбати
Про власну душу, совість власну.
Тепер запізно вже питати,
Чому сьогодні я нещасний.
Чорт:
Розумні ти слова говориш,
Хоч небагато років маєш.
Царюй і все тут перетвориш,
Як лише хочеш, як бажаєш!
Але мою послухай раду,
І заживеш собі, як в маслі.
Наталя:
Не вірю. Кажеш ти неправду.
Я бачила на очі власні,
Чим все закінчиться. Сьогодні
Не знайдеш Іроду заміни.
Зло, заздрість вже тепер не модні.
Тікай , нечистий, в пекло нині.
Чортик:
Іду вже, іду! Знов мене проганяють під землю,
Та я буду пильний. Повернусь, як буде можливо.
А тут мене ждуть вередливі дітиська нечемні,
Чекають на мене всі заздрісні, злі і ліниві!
А з ними я світ завоюю, підкорю собі,
І буду радіти з чужої біди та журби!
(Повертається Оленка з Ангелами)
Оленка:
Згинь! Щезни! Пропади у пекло під землею!
Негайно відійди від подруги моєї!
Чортик:
Ще зараз всліпну я від доброти.
Та ще й оглухну від дівчачих криків. (тікає)
Оленка:
Наталочко, розповідай, як ти?
Я ж новину тобі несу велику!
Наталя:
Зі мною все гаразд, та я б тебе просила,
Пробач мені за те, що я наговорила.
Щось сталося таки, я зміни відчуваю,
Прийшли нові думки, інакше розмовляю.
Відчула, що була раніш несправедлива.
Тож руку дай мені, моя Оленко мила.
Оленка:
Як добре, коли є під боком друзі щирі.
Коли усі живуть в гармонії і мирі.
Ангел 2:
Спасибі вам, діти
За поміч велику.
За вашу пригоду
Ми вас нагородим.
За серденька віру
Дамо дружбу щиру.
А долю щасливу
За те, що сміливі.
Ангел 1:
У нічку Різдвяну дива поруч з вами трапляються,
Ви тільки спиніться, і їх неодмінно побачите.
Ось гляньте, як світло, коли дві душі усміхаються,
Як тепло, коли один одному вміють пробачити.
Ангел 2:
Щороку приходить Святвечір у ваші оселі
Засвічує свічку посеред святкового столу,
Щоб в році новому були ви здорові й веселі,
Щоб смутку у вашій родині не було ніколи.
Ангел 1:
Щоб в кожному серці Ісусик малий народився,
Приніс людям спокій, надію і сили змінитись,
Щоб вогник любові у кожному з вас засвітився,
Спішімо сьогодні тому немовляті вклонитись!
Ангел 2:
Віншую, віншую, бо щастя віщую!
Дай вам, Боже волі, як тій пташці долі.
Файно вам цей рік прожити
Й негаразди пережити.
Я бажаю вам в дорогу
Йти до Бога, йти до Бога!
Христос ся рождає!
Автор Марта Гурин
