Байка “Охрімова свита” Леоніда Глібова розповідає про Охріма, який мав сіру свиту, що була дуже гарно пошита. Однак, Охрім був необачний і не вмів доглядати за своєю свитою, тому вона швидко зносилася. Коли рукава свити продралися, він вирішив їх полагодити, обрізавши частину поли, щоб зробити нові рукави. Це призвело до того, що свита стала надто короткою, і Охрім став предметом насмішок серед людей.
Глібов через цю байку висміює дурість та недалекоглядність, показуючи, що необдумані рішення можуть призвести до гірших наслідків, ніж сама проблема, яку намагалися вирішити.
“Охрімова свита”
Була в Охріма сіра Свита,
Так хороше пошита:
Іззаду вусики з червоного сукна,
На комірі мережечка така, що на,—
Хоч голові носити!
Дурний Охрім не вмів и глядіти,
Таскав, коли й не слід таскать.
Раз став він Свиту надягать,
Аж дивиться — рукава вже продрались.
От мій Охрім, щоб люди не сміялись,
Налагодивсь латать.
А де ж суконця взять?
Охрімові невдивовижу!
«Ми знайдемо! — він каже сам собі,—
Рукава трохи обчикрижу
Та й поможу журбі».
Зробив і Свиту знов надів.
І хороше йому здається,
Хоч руки голі до локіт.
Так он біда: куди він не поткнеться —
Усяк од реготу береться за живіт.
Розсердився Охрім, що з його так глузують.
«Тривайте ж,— каже,— коли так,
Зроблю ж я осьде як…
Нехай дурні собі пустують:
У них, видно, жуки у голові…
А ми втнемо рукавця і нові,
Хіба мудрація велика!»
Охрім догадливий був парубіка!
Прехорошенько взяв
Підрізав поли він чимало,—
Якраз щоб на рукава стало,—
Покраяв та й попришивав —
І знов рукава як рукава;
І ходить мій Охрім, неначе та проява,
Та й думає: «Ось я-то молодець,
Удався хоч куди хлопчина!»
Дурний, дурний; а на йому
Свитина Неначе той німецький каптанець!
Отак і з тим буває,
Хто чортзна-де добро своє діває,—
А там як кинеться — вертить і так і сяк,
Неначе горобець у клітці…
Дивись, згодя — гуляє неборак
В Охрімовій куценькій Свитці.
(1853)
Читати твори Леоніда Глібова
