Окрім того, що цей етап потребує нового рівня енергії та інтенсивних емоцій, діти, які готуються до 1-го класу, також отримають величезний досвід зміни ритму життя. Отже дитина тепер має навчитися пристосовуватися до більш тривалого шкільного дня, виконувати домашнє завдання після школи і в цілому стати більш самостійною і організованою.
Для того, щоб людина була гармонійною, щасливою, вона повинна бути в злагоді зі своїм “Я”. Це відбувається, коли ми, виконуючи ту чи іншу роль, задоволені нею. Наприклад, якщо дитина йде до школи і не хоче там навчатися, чи буде вона задоволена роллю учня? Звісно, ні. І що відчуватиме така дитина? Що означатиме для неї така роль? Тривогу!
Основні запитання, що ставлять фахівці, котрі працюють з дітками, які готуються йти до школи, такі: “Чи хочеш ти йти до школи?”, “Чому ти хочеш йти до школи?”. І якщо діти відповідають: “Ні, бо тато з мамою кажуть, що там буде строга вчителька….”, “Бо не хочу ходити в дитячий садок, тому що там треба спати”, – це означає, що дитина насправді не дуже добре ідентифікує себе з роллю школяра. Навіть не дуже хоче її “приміряти”.
Тому батькам (часом з допомогою психолога) потрібно працювати з ідентифікацією (присвоєнням) нової ролі. Тобто, що означає бути школярем – це не лише вміння читати і писати, але й нова соціальна роль: прокидатися вранці й збиратися в школу, класти до сумки шкільне приладдя, бути уважним на уроці, спілкуватися з вчителем, виконувати домашні завдання, чергувати в класі (якщо таке є в школі) тощо. Нехай батьки згадають свої шкільні роки, свій перший клас і поділяться досвідом – це дуже допомагає.
Перший раз в перший клас! Це справді один із найважливіших і захоплюючих сюжетів в житті кожного школяра. Більшість з нас до сих пір пам’ятають той день, коли сонний і з величезним букетом ти стояв на святковій лінійці в очікуванні головної події своєї дитячого життя. Події, до якого треба готуватися заздалегідь. Деякі батьки розуміють слово «заздалегідь» досить своєрідно. Мало не з пелюшок вони придумують для дитини всілякі активності самої різної спрямованості. Вишукують нові методики раннього розвитку, забуваючи про те, що воно має йти рівномірно. Часто-густо зустрічаються діти, які вміють на три роки читати і рахувати, але серйозно відстають у руховому і емоційному плані.
Справа в тому, що вищі психічні функції, до яких відноситься інтелект, значно обширніші. Вони включають в себе і уяву, і мислення, яке теж, до речі, буває різних видів. Наприклад, предметне. Його недорозвиненість безпосередньо відбивається на тих же інтелектуальних здібностях і навчальних успіхах. Наприклад, дитина, яка не отримала достатньої рухової активності в ранньому віці: не лазила на гірку або під стіл, не витягала вміст шаф і не перекладала формочку одну в іншу, – тобто не мала досвіду «спілкування» з предметами, в старшому віці погано засвоює прийменники. У мові і при написанні прийменники «над», «під», «всередині» зникають і плутаються. Надалі у такої дитини важко йде геометрія.
Діти розвиваються, якщо у них є матеріал для розвитку. Неможливо «відіграти» просторове і предметне мислення, якщо сидіти годинами перед телевізором або грати на планшеті. Тактильні відчуття не можна побачити в кіно, їх можна тільки відчути. Ось і доводиться психологам вчити шестирічок будувати будиночки з дерев’яних, а не віртуальних кубиків.
Надія Іванців, лікар – психотерапевт
