Хуліо Кортосар: біографія та твори
Хуліо КОРТАСАР (26 серпня 1914 — 12 лютого 1984) – видатний аргентинський письменник минулого століття, один із представників латиноамериканського магічного реалізму. Народився 1914 року в Брюсселі в родині дипломата, батьки — аргентинці. Через два роки, коли Брюссель окупували німці, сімя переїхала у Швейцарію, де перебувала до закінчення Першої світової війни, а 1918 року повернулася в Аргентину. Дитячі роки Хуліо провів у Банфілді, передмісті Буенос-Айреса. Хлопчика виховувала мати, тому що батько покинув сімю. Хуліо часто хворів, згодом його недуга переросла в астму. 1932 року Кортасар здобув педагогічну освіту. Прочитавши книгу Ж. Кокто “Опій”, відкрив для себе світ сюрреалізму. 1935 pоку Кортасар став студентом факультету філософії та філології столичного університету, але через рік змушений був покинути навчання через брак коштів. Наприкінці 30-х pоків учителював у Боліварі — містечку у провінції Буенос-Айрес, захоплювався джазовою музикою, писав оповідання, які ніде не публікував, а з 1944 року викладав французьку літературу в університеті м. Куйо.
Твори Хуліо Кортосара
1938 року з-під пера Кортасара вийшла поетична збірка «Присутність», однак згодом письменник спробував писати прозу. 1946 року його оповідання «Захоплений будинок» опубліковано в періодиці. Через кілька років вийшла книга Кортасара – драматична поема у прозі «Королі», в якій автор вільно інтерпретує давньогрецький міф про боротьбу Тесея з Мінотавром.
Фантастика, яку автор химерно переплітає з реальністю, переважає і в наступних його творах. Своїм досягненням у жанрі малої прози сам письменник вважає цикл жартівливих казок-притч “Історія хронопів і слав”. Вигадані істоти у цих творах уособлюють певні типи людей та соціальних верств. Зовні хронопи – це «зелені, настовбурчені і вологі» істотки, а надійки – мікроби-світлячки. Суспільні функції та соціальний статус персонажів конкретизовано: вони проживають у Буенос-Айресі і повязані між собою та з середовищем, у якому перебувають. Фами – самовпевнені істоти, які обіймають керівні посади, а надійки, навпаки, не пристосовані до життя. Автор симпатизує хронопам, які часто конфліктують із середовищем, адже вони – мрійники і романтики, мають дон-кіхотівський тип характеру.
Повернувшись у Буенос-Айрес, письменник почав працювати в Аргентинській книжковій палаті. Згодом екстерном закінчив курси перекладачів із англійської та французької мов і, отримавши стипендію французького уряду, переїхав до Парижа, маючи намір жити в Європі. У 50-х роках, працюючи перекладачем у ЮНЕСКО, побував у Італії, Кубі, Аргентині, Перу, Еквадорі, Чилі.
Паралельно з малою прозою з кінця 50-х pоків Кортасар працює і в жанрі роману. Світове визнання Кортасар отримав за роман “Гра у класики” (“Rayuela”, 1963). Роман створено у авангардистській манері. Він складається з двох відносно автономних частин. Першу частину можна читати звичним способом, тобто шляхом лінійного руху від попереднього розділу до наступного, зокрема, додаткову частину, яка в цілому не є обов’язковою для прочитання і яку читач може проігнорувати. Але найкраще, за авторським задумом, читати роман, рухаючись своєрідними зигзагами, на зразок того, як це роблять діти, граючись у “класики”. З цією метою Кортасар розробив для читача спеціальний цифровий код — маршрут почерговості прочитання розділів його книги.
Центральний персонаж обов’язкової для прочитання частини роману — сорокарічний аргентинець, своєрідний інтелектуальний «хіпі» Орасіо Олівейри, який переїхав із Парижа до Буенос-Айреса. Роман “Гра в класики” критики визнали цей твір першим видатним латиноамериканським романом. 1975 року Кортасар поїхав у США та Мексику, де читав лекції про латиноамериканську літературу та про власну творчість, брав участь у роботі Міжнародної комісії з вивчення злочинів воєнної хунти в Чилі. 1976 pоку таємно поїхав у Нікарагуа, де після скасування конституції почалися масові політичні репресії. 1981 року письменник отримав французьке громадянство. Того ж року лікарі виявили в нього лейкемію. Упродовж наступних двох років мандрував країнами Латинської Америки (Кубою, Аргентиною, Нікарагуа), а 12 липня 1984 року помер. Після смерті Кортасара у 1986 р. були опубліковані ще два романи Кортасара “Дивертисмент” (“Divertimento”) та “Іспит” (“El Examen”).
У руслі проблематики, пов’язаної з пошуком світоглядних засад нової, духовно відродженої людини, Кортасар написав інші романи, пронизані духом авангардистського експериментаторства: “Навколо дня на 80 світах” (“La vueta al dia en 80 mundos”, 1967), “Модель 62 для збирання” (“62 — Modelo para armar”, 1968), “Останній раунд” (“El ultimo round”, 1970), “Книга для Мануеля” (“Libro de Manuel”, 1973); збірки оповідань “Памеос і меопас” (1971), “Восьмигранник” (“;Octaedro”, 1974), “Хтось поряд з нами” (“Alguienandaporahi”, 1977), “Ми так любимо Гленду” (“Qurernos tanto a Glenda”, 1980), “Поза часом”(“Deshoras”, 1982), “Вибрані оповідання” (1985), поетична збірка ” Тільки сутінки”(1984), книги нарисів “Нікарагуа: безжально ніжний край” (1983), “Аргентина за колючим дротом” (1984).
Українською мовою окремі твори Кортасара переклали Ю. Покальчук, А. Перепада, О. Буценко, С. Борщевський, В. Бургардт. В. Назарець.
