Байка “Перекотиполе” Леоніда Глібова розповідає про пригоди Перекотиполя, яке котилося через поле, прагнучи знайти щастя та горе край Чорного моря. Різні рослини та тварини висловлюють своє ставлення до Перекотиполя: одні насміхаються, інші дорікають, а деякі навіть намагаються дати пораду. Фіалка, наприклад, підбадьорює Перекотиполе, а Ковиль радить йому зупинитися та жити серед своїх.
Однак, Перекотиполе не звертає уваги на поради та продовжує свій шлях, аж поки не досягає моря, де зустрічається зі справжніми труднощами. Море кидає його в долину, а горе вітром ізсушує та піском придавлює. В кінці байки Перекотиполе лежить і гірко плаче.
Глібов через цю байку підкреслює, що не варто сліпо прагнути до змін та нових пригод, ігноруючи мудрі поради та попередження. Це може призвести до непередбачених наслідків та розчарувань. Також твір нагадує про важливість розуміння та прийняття власної долі.
“Перекотиполе”
Котилося через поле
Перекотиполе —
Довідаться щастя й горя
Край Чорного моря.
Розходилися поляне,
Аж серденько в’яне:
Одні на сміх піднімають,
Другі дорікають.
— Тю-тю, дурний, розігнався!
Будяк обізвався. —
Чого тебе вража сила
Отут розносила! —
А Півники-самохвали
І собі пристали,
Як горохом обсипають,
Сміються, гукають:
— А куди, джигуне милий,
Наш орле безкрилий,
Несе тебе дурна воля
Із нашого поля? —
Полин гіркий дорікає,
Сміху добавляє:
— Буде пити меди й вина
У вражого сина.—
І Сон-трава не проспала,
Словечко сказала:
— Він з дурною головою
Не має покою.—
Одна тільки не судила
Фіалочка мила,
Козаченька привітала,
В поход виряджала:
— Добудь слави, нагуляйся,
До мене вертайся,
Я сплету тобі віночок,
Поведу в таночок.—
Мовчаливий Ковиль-свідок
Сказав напослідок:
— Ось покинь ти, пане-брате,
Стрибання прокляте!
Славні бубни за горами…
Живи ти між нами,
Бо незчуєшся, не вглянеш —
В болоті застрянеш,
А в болоті — з ким там жити?
Не зілля, не квіти.
Не червоная калина,
А погана тина.—
Перекотиполе чує
І далі мандрує,
Ні на кого не вважає,
Усім одмовляє:
— Не хочу я тут сидіти,
Між вами марніти,
Не такую треба долю
Перекотиполю.
Поборюся з дужим морем,
Позмагаюсь з горем
І покочу скрізь по полю
Веселую долю.—
Прикотилась сміла воля
До чужого поля:
Кругом море розляглося
І з небом злилося…
Де на світі тая сила,
Щоб змагаться сміла?
— Що ж то буде? — Страх озвався
І в лози сховався.
Не так снилось, не так ждалось,
Як на лихо склалось:
Розсердилось горде море,
Накинулось горе.
Одно хвилі-гори котить,
Об берег колотить,
Друге шкодить, зневажає
І жалю не знає.
Море кинуло в долину,
Мов тую пір’їну,
Горе вітром ізсушило,
Піском придавило.
Підманила, обманила
Надієчка мила,
Посміялась чужа доля
З Перекотиполя.
Лежить воно, гірко плаче,
Чорний Ворон кряче:
— Рятуй своє, рідна доле,
Перекотиполе!
Козаченьки молодії,
Орли золотії!
До вас байку докотила
Порадонька мила,
Щоб і ви не забували,
Як діди казали:
Не жалкуй на тую долю,
А на дурну волю!
(1891)
Читати твори Леоніда Глібова
