У байці “Синиця” Леоніда Глібова розповідається про хвалькувату Синицю, яка розповіла усім, що зможе підпалити море. Отож звірі і люди прийшли на берег моря, щоб поспостерігати за цим дивом. Деякі жінки навіть ложки з собою принесли, щоб похлебтати морської юшки. Але море так і не загорілось. Синиця кудись з сорому заховалась.
Ця байка про те, що не варто хвалитися та обіцяти те, чого не можеш зробити, бо потім доведеться набратися сорому.
“Синиця”
Синиця славу розпустила,
Що хоче море запалить,
Що море буцімто згорить,-
Така, бач, є у неї сила.
За вітром слава полетіла
По всіх усюдах і кутках,
По байраках і по садках,
Далеко — аж за синє море…
Усім, хто був на морі, горе!
Ану — до берега тікать,
Мерщій добро своє ховать
Од проклятущої Синиці.
Як назлетілось тії птиці,
Як назбиралося звірей,
Людей —
Дивитися на чудасію!..
А пересудливі жінки
Побрали ще й ложки,
Бо мали ту надію,
Як море стане закипать,
Щоб юшки добре посьорбать,
Якої й зроду не сьорбали
(Вони вже, бачте, позвикали
Скрізь по обідах куштувать).
От ждуть вони, стоять.
Усі баньки повитріщали…
— От-от уже почне кипіть, —
Хто-небудь нищечком мовляє, —
Ось цитьте, зараз запалає… —
А море все собі гуляє,
І не кипить, і не горить.
Так що ж Синиця?.. Та мовчить!
І запалить не запалила,
А тільки слави наробила
Та з сорому й сховалася кудись.
За сюю капосну дурницю
Полаяли Синицю
Та й розійшлись.
Яка ж в сій байці, братця, сила?
А та: ніколи не хвались,
Поки гаразд не зробиш діла.
(1853)
Читати твори Леоніда Глібова
