Зозуля і Півень в однойменній байці Леоніда Глібова обмінюються компліментами, хвалячи один одного за спів. Проте в розмову втручається Горобець і викриває їхнє лицемірство, зазначаючи, що вони хвалять один одного не заслужено, а просто щоб отримати похвалу на свою адресу.
Таким чином байка висміює лицемірство та пустопорожні похвали. «Зозуля і Півень» вчить, що не варто сліпо довіряти похвалам, які можуть бути вимушеними або маніпулятивними, і закликає бути більш критичними до тих, хто намагається здобути нашу прихильність через нещирі компліменти. У байці також підкреслюється важливість справжньої дружби і взаємоповаги.
“Зозуля й Півень”
— Як ти співаєш,
Півне, веселенько…
— А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,
Виводиш гарно так і жалібненько,
Що іноді аж плачу я…
Як тільки що почнеш співати,
Не хочеться й пшениченьки клювати,—
Біжиш в садок мерщій…
— Тебе я слухала б довіку, куме мій,
Аби б хотів співати…
— Ах ти, голубонько, ти, кралечко моя,
Поки співаєш на калині,
То й весело мені, і забуваю я
Свою недоленьку, життя своє погане
Та безталанне.
А тільки замовчиш
Або куди летиш,—
Заниє серденько, неначе на чужині…
І їстоньки — не їм, і питоньки — не п’ю,
Та виглядаю все Зозуленьку мою.
Як гляну на тебе — така ти невеличка,
Моя перепеличко, А голосочок-то який!
Тонесенький, милесенький такий.
Куди той соловей годиться?
— Спасибі, братику, за добреє слівце.
Як не кохать тебе за се?
І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця;
І далебі, що так, — пошлюся я на всіх. —
Де взявся Горобець, послухав трохи їх
Та й каже: — Годі вам брехати
Та одно другого знічев’я вихваляти! —
Пурхнув — та й був такий,
За що ж, — хто-небудь попитає,
Зозуля Півня вихваляє?
За те, що Півень годить їй
Та потакати добре вміє:
Рука, як кажуть, руку миє.
(1853)
Читати твори Леоніда Глібова
