Байка «Зозуля й Горлиця» Леоніда Глібова вчить, що безвідповідальне ставлення до життя та ігнорування обов’язків може призвести до самотності та скрути. Леонід Глібов використовує образи птахів, щоб показати наслідки такої поведінки. Він закликає читачів бути відповідальними та думати про майбутнє.
“Зозуля й Горлиця”
Зозуля Горлиці жалілась,
Що доля їй недобрая судилась;
Мов сирота вона, тиняється сама,
Минає літечко, порадоньки нема.
— А діти? — Горлиця питає. —
Чи, може, хто гніздечко зруйнував?
Чого на світі не буває!
Хто, серце, горенька не знав?
— А цур їм, дітям тим! — Зозуля закувала. —
Нащо здалось гніздо мені?
Яєчка крадькома я другим підкладала,
Нехай висиджують дурні!
То все, голубонько, дурниці;
Нам літечко святе
Судилось не на те,
Щоб у гнізді сидіть, як печериці.
Згадала я зозульників дурних, —
Бодай вони мандрикою вдавились, —
Як кукувала я, за мною волочились,
Тепер хоч би один на сміх…
— Ну, коли так, — їй Горлиця сказала, —
Ти, вітрогононько, на долю не звертай!
Все літечко кукукала, гуляла,
Тепер сиди, очицями моргай. —
Не раз Зозуля Горлицю згадала,
Як кулаками сльози утирала.
Дарую байку я зозулям молодим,
Не тим,
Що у гаях гульню справляють,
Дарую я своїм,
Що у цяцькованих корсетках походжають
І крутять розумом дурним.
Нехай вона на спомин буде,
Що не щодня бува бридня;
Пшениченьку позабирають люде,
Останеться суха стерня.
А восени підкрадуться морози,
На серце томлене накинеться зима,
І не роса паде — поллються тихі сльози,
Що є, мов, каяття, та вороття нема.
(1891)
Читати твори Леоніда Глібова
