Кавабата Ясунарі: твори та біографія
Кавабата Ясунарі (11 червня 1889 — 16 квітня 1972) – японський письменник, лауреат Нобелівської премії 1968 року. Народився у сімї лікаря. У ранньому дитинстві втратив обох батьків. Майбутнього письменника виховували дідусь і бабуся по матері. У 15 років, утративши найближчих рідних, він переїжджає у шкільний гуртожиток. Після закінчення школи здобуває освіту на гуманітарному факультеті Токійського імперського університету, спочатку навчається за фахом «англійська мова», а через рік переводиться на факультет японської літератури. Отримавши диплом, Кавабата Ясунарі входить до редколегії літературного журналу «Бунгей сюндзю». Згодом Кавабата разом із групою молодих письменників, зокрема Йокоміцу Рьоїті, Катаока Теллей, Накагава Йоїті, засновує журнал модерністської течії в японській літературі «Бунгей дзідай» під впливом західних письменників Джеймса Джойса та Гертруди Стайн.
Твори Кавабата Ясунарі
1925 року письменник публікує новелу «Танцівниця з Ідзу», що стає його першим успіхом. Тема цього твору – переживання закоханого юнака. Починаючи з “Танцівниці з Ідзу”, проявляється вміння Кабаята Ясунарі розкривати загальнолюдські моральні цінності, беручи за основу своїх художніх пошуків естетику та національну самобутність класичної, народної японської літератури.
Джерелом творчого натхнення Кабаята Ясунарі, за його словами, була “Повість про Гендзі” — найвидатніша пам’ятка середньовічної японської літератури. Письменника приваблюють твори національної класичної хейянської епохи (IX—XII ст.), що утверджують принципи розвитку вільної особистості, загальну гармонію.
Найпомітнішим явищем ліричної прози стала повість “Країна снігів” (“Юкіґуні”, 1934— 1937), яка найповніше виявила систему художнього мислення Кабаята Ясунарі. Книга складається з ліричних оповідань, об’єднаних спільною тематикою: нерозділене людське кохання, краса природи північного краю Японії — країни снігів У повоєнні роки, не зраджуючи своїй творчій манері, Кабаята Ясунарі написав низку цікавих творів, зокрема повість “Тисяча журавлів” (1951), роман “Стогін гори” (“Яма-но ото”, 1953). У “Тисячі журавлів” автор описує долі юнака Кікудзі та красуні Юкіко. Оповідне тло твору і його ідея – опис чайного церемоніалу — “тядо” — стародавнього звичаю японців, що прирівнюється до високого мистецтва. “Зустріч за чаєм — та сама зустріч почуттів”, — пише Кабаята Ясунарі.
У романі “Стогін гори” на широкому тлі повоєнного побуту Кабаят Ясунарі досліджує внутрішній світ, психологію героїв: старого Сінго, службовця однієї із токійських фірм, та членів його родини. Автор привертає увагу читача до складних стосунків, до драматичних подій минулого і теперішнього і ніби переконує, що головним у творі є не так сюжет, як загальнолюдська тема. Введенням образу гори (“…сад будинку Сінго був природним продовженням гори…”), стогін якої інколи вчувався головному героєві, автор підкреслює нерозривність, одухотвореність зв’язку людини з природою. Прикметно, що цією ж думкою пронизані й новели Кабаята Ясунарі, написані у різні роки його творчості.
Не полишаючи літературної творчості, він працює репортером у газетах, зокрема, у відомій Майнічі Сімбун. Ясунарі зауважив, що і рання втрата близьких родичів, і воєнне лихоліття вплинули на його творчість, але критики не помічають тематичних відмінностей між довоєнним і післявоєнним періодами його творчості.
1968 p. Кабаята Ясунарі присуджено Нобелівську премію за письменницьку майстерність у вираженні суті японського способу мислення. Напружену працю над новим романом в останні роки життя Кабаята Ясунарі не вдалося завершити. Письменник важко хворів, заохотився до наркотиків.
16 квітня 1972 року його не стало. Родина вважає, що смерть настала через нещасний випадок, інші стверджують, що це було самогубство. І називають кілька ймовірних причин: проблеми зі здоровям, нещасне кохання або шок від смерті друга Юкіо Місіми.
