“Віють вітри, віють буйні” – пісня напів легендарної поетки та піснярки з Полтави Марусі Чурай, яка стала народною. Багато дослідників вважають, що “Віють вітри, віють буйні” Маруся Чурай написала, коли чекала на повернення коханого з війни. Пісня передає почуття самотньої дівчини, яка порівнює себе з билинкою в полі, що росте на піску. Дівчина страждає від розлуки з коханим. Твір наповнений глибоким ліризмом, а його фінал емоційно підсилюють риторичні звертання й оклики. У цій пісні Марусі Чурай вирокистані порівняння та епітети, що робить її дуже мелодійною.
“Віють вітри, віють буйні”
Віють вітри, віють буйні,
Аж дерева гнуться,
Ой як болить моє серце,
А сльзи не ллються.
Трачу літа в лютім горі
І кінця не бачу.
Тільки тоді і полегша,
Як нишком поплачу.
Не поправлять сльози щастя,
Серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок,
По смерті не забуде…
Єсть же люди, що і моїй
Завидують долі,
Чи щаслива та билинка,
Що росте на полі?
Що на полі, що на пісках,
Без роси, на сонці?
Тяжко жити без милого
І в своїй сторонці!
Де ти, милий, чорнобривий?
Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю,
Прийди подивися.
Полетіла б я до тебе,
Та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе
З горя висихаю.
До кого я пригорнуся,
І хто пригoлубить,
Коли тепер того нема,
Який мене любить?
Текст пісні Марусі Чурай “Віють вітри, віють буйні”
Читати пісні Марусі Чурай.
