“Засвіт встали козаченьки” – пісня Марусі Чурай, яка стала українською народною. Вона оспівує вірного своєму обов’язку козака, який вирушає в дорогу захищати рідну землю. Він покидає матір та кохану і просить свою неньку, коли з ним щось трапиться, прийняти його дівчину Марусю як за свою дитину. Пісня “Засвіт встали козаченьки” побудована у формі діалогу, містить традиційні для народної пісні звертання, зменшувально-пестливі слова, постійні епітети. Відомо багато варіацій цієї пісня Марусі Чурай – іноді її виконують повільно з виразним ліричним забарвленням, іноді – швидко, у маршово-похідному темпі.
“Засвіт встали козаченьки”
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.
Не плач, не плач, Марусенько,
Не плач, не журися
Та за свого миленького
Богу помолися.
Стоїть місяць над горою,
Та сонця немає,
Мати сина в доріженьку
Сльозно проводжає.
— Прощай, милий мій синочку,
Та не забувайся,
За чотири неділеньки
Додому вертайся!
— Ой рад би я, матусенько,
Скоріше вернуться,
Та щось кінь мій вороненький
В воротях спіткнувся.
Ой Бог знає, коли вернусь,
У яку годину.
Прийми ж мою Марусеньку,
Як рідну дитину.
Прийми ж її, матусеньку,
Бо все в божій волі,
Бо хто знає, чи жив вернусь,
Чи ляжу у полі!
— Яка ж бо то, мій синочку,
Година настала,
Щоб чужая дитиночка
За рідную стала?
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі…
Засвіт встали козаченьки. Маруся Чурай
Читати пісні Марусі Чурай.
