У баладі “Рибалка” Петро Гулак-Артемовський розповідає про те, як молодий рибалка за наполегливими вмовляннями дівчини-русалки пірнув у воду, намагаючись там продовжити своє життя. Ідеєю твору є уславлення щирого почуття кохання, за допомогою якого можна звабити людину, змінити умови її життя. Образи мрійливого рибалки й водяної красуні і баладі “Рибалка” мають яскравий національний український колорит. Рибалку Петро Гулак Артемовський зобрахив українським парубком із селянських низів, а русалку – українською “дівчинонькою”, яка “косу зчісує і брівками моргає”. Сам автор визначив жанр твору як “малоросійська балада”.
“Рибалка”
(Малоросійська балада)
Das Wasser rauscht, das Wasser fliesst
Ein Fischer sass daran,
Sah nach der Angel ruhevoll,
Kühl bis ans Herz hinan.
Goethe [11]
Вода шумить!.. вода ґуля!..
На березі Рибалка молоденький
На поплавець глядить і примовля:
“Ловіться, рибочки, великі і маленькі!”
Що рибка смик — то серце тьох!..
Серденько щось Рибалочці віщує:
Чи то тугу, чи то переполох,
Чи то коханнячко?..не зна він,— а сумує!
Сумує він,— аж ось реве,
Аж ось гуде,— і хвиля утікає!..
Аж — гульк!.. з води Дівчинонька пливе
І косу зчісує, і брівками моргає!..
Вона й морга, вона й співа:
“Гей, гей! не надь, Рибалко молоденький,
На зрадний гак ні щуки, ні лина!..
Нащо ти нівечиш мій рід і плід любенький?
Коли б ти знав, як Рибалкам
У морі жить із рибками гарненько,
Ти б сам пірнув на дно к липам
І парубоцькеє оддав би нам серденько!
Ти ж бачиш сам,— не скажеш: ні —
Як сонечко і місяць червоненький
Хлюпощуться у нас в воді на дні
І із води на світ виходять веселенькі!
Ти ж бачив сам, як в темну ніч
Блищать у нас зіроньки під водою;
Ходи ж до нас, покинь ти удку пріч,-
Зо мною будеш жить, як брат живе з сестрою!
Зирни сюди!.. чи се ж вода?..
Се дзеркало,— глянь на свою уроду!..
Ой, я не з тим прийшла сюда,
Щоб намовлять з води на парубка невзгоду!”
Вода шумить!., вода гуде…
І ніженьки по кісточки займає!..
Рибалка встав, Рибалка йде,
То спиниться, то вп’ять все глибшенько пірнає!..
Вона ж морга, вона й співа…
Гульк!.. приснули на синім морі скалки!..
Рибалка хлюп!.. За ним шубовсть вона!..
І більше вже нігде не бачили Рибалки!
27 октября 1827 г.
[11] — Вода шумить, вода тече, коло неї сидить Рибалка і дивиться на вудку з спокійним серцем (Гете).
[12] — До цього рядка у першодрукові подано авторську примітку: “Кто учился у дьячка по старинному славянскому букварю, тот знает, что значит: тма, мна, здо, тло, кто, что, мню и проч. Сколько воспоминаний!..”
Петро Гулак-Артемовський “Рибалка”
Читати твори Петра Гулака-Артемовського.
