Байка Леоніда Глібова “Жаба і Віл” розповідає про Жабу, яка, побачивши Вола, захотіла бути такою великою, як він. Заздрість примусила її надиматися, аж поки жаба луснула, хоч подруга й застерігала її про небезпеку. Леонід Глібов через таку алегоричну історію висміяв людей, які прагнуть реалізувати свої зовсім не корисні забаганки навіть тоді, коли це виходить межі їхніх можливостей. У кінці байки “Жаба і Віл” автор виводить мораль: треба жити так, “як милосердний Бог дає”, тобто відповідно до своїх можливостей та здібностей.
“Жаба і Віл”
Раз Жаба вилізла на берег подивиться
Та й трошечки на сонечку погріться.
Побачила Вола
Та й каже подрузі тихенько
(Вигадлива була!):
— Який здоровий, моя ненько!
Ну що, сестрице, як надмусь,
То й я така зроблюсь?
От будуть жаби дивуваться!
— І де вже, сестро, нам рівняться… —
Казать їй друга почала;
А та не слуха… дметься… дметься…
— Що, сестро, як тобі здається,
Побільшала хоч трохи я?
— Та ні, голубонько моя!
— Ну, а теперечки? Дивися!
— Та годі, сестро, схаменися! –
Не слуха Жаба, дметься гірш,
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила?
З натуги луснула — та й одубіла!
Такі і в світі жаби є,
Прощайте, ніде правди діти;
А по мені — найлучче жити,
Як милосердний Бог дає.
Читати твори Леоніда Глібова.
