Байка «Ягня» Леоніда Глібова розповідає про Ягня, яке, бажаючи налякати інших, одягло шкуру вовка. Ягня насолоджувалося тим, як інші тварини бояться його, але коли на ферму прийшли собаки, вони не розпізнали в ньому ягня і загризли, думаючи, що це справжній вовк.
Мораль цієї байки полягає в тому, що не варто прикидатися кимось іншим, адже це може призвести до непередбачуваних і небезпечних наслідків.
“Ягня”
Моторні діти, дівоньки й хлоп’ята!
Первоцвіт наш, веселі небожата!
Щоб знали ви, як в світі треба жить,
Як шанувати долю молоденьку
І стерегтись, чого не слід робить.
— Я розкажу вам баєчку маленьку.
Було собі Ягня, потішненьке таке,
В кошарі не було такого:
Жартливе і швидке,
Не слухало нікого.
Раз — чи само або ж підмовив хтось
— Надумалось воно все стадо насмішити:
У вовчу шкуру одяглось
І ну скакать, аговкать і страшити.
Регочуться, плигають і кричать,
Неначебто бояться вовкулаки,—
Таке там стали вироблять!
Аж насторожились собаки,
А потім кинулись на вовчика гуртом,
Дали йому такої наминачки,
Що аж шматки посипались кругом —
Собаки не дають вовкам потачки.
Де й дівся сміх, піднявся стогін, плач,
Насилу бідного оборонили.
Отак, як бач.
Із жартів лиха наробили!
Всіх жаль бере — овечок і ягнят,
І журиться вівчар, і плаче бідна мати,
Бо то не іграшки, не жарт —
В зубах собачих побувати.
Такого лишенька ніколи б не було,
Коли б не слухали дурної волі;
Жило б собі ягнятко і росло,
Радіючи на ріднім полі.
(1890)
Читати твори Леоніда Глібова
