У байці «Вовк та Мишеня» Леоніда Глібова оповідається про Вовка, який вкрав вівцю. Добре нею потрапезував, залишивши трохи м’яса на потім. Поки Вовк відпочивав, Миша вхопила те м’ясо і потягла собі у дупло. Вовк те побачивши, став кричати на допомогу, звинувачуючи Мишеня у крадіжці.
Мораль байки: справжнім злодієм іноді є не той, кого звинувачують.
“Вовк і Мишеня”
На полі Вовк Овечку взяв,
Потяг сердешную в діброву —
Не на розмову,
А щоб із’їсти: він бажав
М’ясця свіженького давненько.
От взяв Овечку, обідрав,
Як знав,
Та й заходився хорошенько
М’ясце під дубом уминать,—
Аж на зубах кістки хрущать,
Їв Вовчик, їв — аж утомився;
Гаразденько удовольнився,
А все-таки всього не з’їв;
«Нехай вже,— каже,— другим разом».
М’ясце травицею прикрив,
А сам спочинуть ліг тим часом.
Неначе пан який — лежить…
А Мишенятко під вербою
Почуло, що м’ясце пахтить,
Та й крадеться поміж травою
(Яке мале, а вже хитрить!)…
От помалесеньку підкралось,
Взяло м’ясця та у дупло й сховалось.
Угледів Вовк, дарма що спав,
І на ввесь гай гукать зачав:
— Ой ненечко! Рятуйте! Поможіте!
Ловіте злодія, держіте!
Добро моє покрав!
Я в одному селі по ярмарку гуляв
Та й бачив диво:
Якийсь там становий хвинтив спесиво
Біля чумацьких хур.
Чого він там никав — усі на вус мотали..
От якось у його тарані в’язку вкрали,
А він гукає: «Пробі! Калавур!»
(1853)
Читати твори Леоніда Глібова
