Байка Леоніда Глібова «Вовк і Лисиця» розповідає про голодного Вовка, який прибіг до Лисиці поскаржитись, як йому нещастить у пошуках їжі. Лисиця якраз перед тим знайшла шматок м’яса, однак Вовкові про це не сказала, а натомість запропонувала поїсти сіна.
Ця байка про те, що у деяких людей можна допроситися лише того, що їм непотрібне, а не того, що тобі насправді необхідне.
“Вовк і Лисиця”
Лисиця десь м’ясця дістала.
Тихесенько прибігла під стіжок —
Ум’яла більшенький шматок,
А менший у сінце сховала
На другий раз, бо нужду знала;
Сама ж спочити прилягла…
Воно годиться, попоївши:
Не молода-таки й була —
Натомиться, всю ніч ходивши…
Аж ось — у гості Вовк біжить.
«От,— дума,— і лягла спочить!»
— Добридень, кумо! — Вовк гукає,—
Той спить, хто щастя має!
От, кумо, лишенько мені
У сій поганій стороні:
Никав всю ніч, аж утомився,—
Та й що ж! Нігде не поживився!
Чи до кошари підберусь —
Боюсь!,.
Вівчар не спить, в сопілку грає…
Таке-то кум твій щастя має.
А їсти, кумо, аж-аж-аж!
Цілісіньку б із’їв корову! —
Кума ж На сюю жалібную мову
Так каже кумові свому:
— Сердешний куме! Ну й чому
Ти не прибіг до мене вранці?
Отут не козаки живуть — поганці!
Мабуть, їм ніколи й заснуть:
Усе так пильно стережуть,
Що треба гаспидського митця,
Щоб обдурить та поживиться!..
Поїж сінця… —
А Вовчик не про сіно дума;
Коли б йому шматок м’ясця!
— Ні, — каже він, — спасибі, кумо!
Та й з тим голодний лицар мій
Пішов додому сам не свій.
Оце ж то теє: на, небоже,
Те, що мені не гоже.
(1853)
Читати твори Леоніда Глібова
