Байка Леоніда Глібова “Кундель” розповідає про Хом’яка, який жив у полі та вирішив засадити квітничок, щоб розвеселити себе. Коли квіти розцвіли, вони принесли йому радість. Однак, Кундель (собака) із сусіднього двору знищив квітничок, стверджуючи, що ніхто, крім його господаря, не має права на квіти. Хом’як був засмучений, але коли до нього прийшла Правдонька, вона висловила свою безсилість перед Кунделем. Байка вчить, що іноді несправедливість та зловживання силою можуть переважати.
“Кундель”
У полі тихому жив у норі Хом’як;
На самоті скучав він, неборак!
Подивиться кругом — багато поля
Комусь дала щаслива доля;
І глянуть весело, і любо походить,
Не те що у норі сидіть.
Он двір стоїть багатиря гладкого,
Неначе городок;
Чого нема у його?
Будинок і садок,
Надумався Хом’як себе розвеселити —
І насадив маленький квітничок.
Порозцвітали гарно квіти:
Нагідочки, красолі і мачок,
Барвінок стелиться, і рута зеленіє;
Подивиться Хом’як — аж серденько радіє.
Де взявся Кундель із двора,
Гасаючи по полю,—
Бодай би він не знав добра,—
Накинувся на тиху долю.
— А що се ти тут наробив?
І нащо квітничок розвів? —
Загавкав Кундель навіжений.
Аж затрусивсь Хом’як смиренний:
За що, про що, чого напав?.
— Я думав, щоб…— Хом’як казать почав,—
Щоб горенько було чим розважати…
— Ти думав?! — Кундель став гарчати,—
А чи дозволено ж вам думать, Хом’якам,
Неначе тим розумним головам? —
Злякавсь ще більш Хом’як, аж серце холодіє,
А Кундель гав та гав: — Так знай же ти про те:
Коли в дворі цвіте,
То за двором ніхто цвісти не сміє! —
По квітничку собака поскакав,
Усе понівечив і потоптав.
Став бідненький Хом’як і плакать, і тужить:
— Ой квіти, мої діти!
Нащо ж я вас кохав?
Нащо вас доглядав?
Хто ж розважатиме заплаканую долю? —
Аж дивиться — іде по полю
Висока Правдонька і стала перед ним.
— Чого ти журишся? — вона спитала тихо.—
Чи плачеш ти за ким,
Чи скоїлося лихо?
— Був квітничок у мене, а тепер…
Он глянь, як Кундель навтішався! —
Хом’як до неї обізвався
І лапкою сльозу утер,—
Хоч би ти, матінко, як-небудь настрашила,
Щоб унялась собача сила…
— Ох! — каже Правдонька.— І я його боюсь,
Бо Кундель, бач, який здоровий, мов скотина;
Зустрінусь, аж трушусь,—
Нехай його страшить лиха година!
Бодай би Кундель той пропав!
На Хом’яка нагнав таке він лихо,
Що той і приказку у норку заховав,
Аби, як кажуть, лихо тихо.
(1892-1893)
Читати твори Леоніда Глібова
