Байка “Гуси” Леоніда Глібова розповідає про гусей, які скаржаться на своє життя та обговорюють свою історичну славу, зокрема про те, як їхні предки врятували Рим від ворогів. Гуси нарікають на те, що тепер їхнє життя обмежується лише переходом від хліва до болота, а водить їх гусятник, який їх не поважає. Вони висловлюють обурення через те, що їхня слава забута, і вони стали простою домашньою птицею.
Гусятник же, почувши їхні скарги, сміється і каже, що коли прийдуть свята, їхня слава зникне, оскільки їх приготують і подадуть у вигляді страви до столу.
Мораль цієї байки: слава минуща, і те, що колись було важливим, може стати неважливим з часом. Історичні заслуги не завжди оцінюються належним чином у сучасному світі.
“Гуси”
День за горою погасав;
Затихло все в гаю густому;
Гусятник-хлопець заганяв
Од берега Гусей додому;
Гукав їм: «Гайда!» — і свистав,
Лозиною лінивих підганяв.
— Отак ми дожились з дурною головою!
Отак нас стали шанувать! —
Ґелґочуть Гуси між собою.—
Нам тільки й світа — мандрувать
Від хліва до болота,
Та ще к тому така голота
Лозиною тебе жене —
Я, мов, отаман — бійсь мене!
Де ж вона в світі, правда тая,
Коли такеє діється з Гусьми?
Забула, мабуть, доля злая,
Відкіль наш рід і що за птиці ми.
Учені та розумні люди
Усюю славу рознесли,
Що наші прадіди — нехай їм легко буде —
Великий город Рим од ворога спасли…—
А хлопець слуха і сміється:
— Тривайте, прийдуть празники —
І ваша славонька минеться:
Хазяйка побере за вас коповики;
Пообпадають ваші роги
Наперекір старовині,
Лежатимете ви на черені,
Між стравою, задравши ноги.
Сказав би байку ще не так,
Та мій язик примовкнуть мусить
Буває, вискочить Гусак,
Почне сичать та ще й укусить.
(1892)
Читати твори Леоніда Глібова
