Байка “Деревце” Леоніда Глібова розповідає про молоде деревце, яке просить перехожого Панаса зрубати дорослі дерева навколо, бо вони, бачте, заважають йому рости. Панас виконує прохання деревця. Та коли воно залишається саме, воно страждає від сонця, вітру та дощу. Незабаром буря ламає деревце. Мораль байки полягає в тому, що не варто прагнути до швидкого успіху, ігноруючи наслідки; важливо бути міцним і стійким перед лицем труднощів.
“Деревце”
Ішов Панас із города додому
З сокирою й мішком;
Вертаться довелось самому,
Прямуючи ліском.
Іде Панас, не розглядає,
Міркуючи про щось
(Міркує той, хто нужду знає),
Аж чує — кличе хтось.
— Гов, дядьку! — хтось гукнув близенько
Оглянувся: — А хто там, — каже, — де?
— Се я, — озвалося тихенько
Деревце молоде, —
Як вгледіло я вас, так аж зраділо.
— А що тобі? — пита Панас.
— Є дільце, дядечку, до вас.
— Кажи, яке там діло.
Деревце почало казать,
Яке йому життя погане.
Що не росте воно, а в’яне,
Що нігде віти розпускать
Через оті дуби й осики,
Хоч пропади навіки.
— А якби я само росло,
Я б не таке було:
Я б виросло високе та зелене,
Усі раділи б через мене:
Вівчарики і орачі
У холодочку б тут лежали,
Ввесь день би пташечки співали
І спали б уночі…
Зробіте ласку, дядечку, велику,
Не жалуйте дерев старих,
Озьміть та вирубайте їх, —
Я дякуватиму довіку! —
Достав Панас сокиру та брусок,
Налагодивсь — і полягли дерева.
Пропав лісок
Знічев’я!
Тепер само собі стоїть
Деревце молоденьке,
Сміється, шелестить
(Раденьке, що дурненьке!).
День, два — не вспіло погулять,
Вже й лихо стало докучать:
То сонечко пече, то вітер його пхає,
А іноді буває морока і з дощем.
Раз якось хмара наступила,
Схопилась буря і зломила
Деревце бідне з корінцем.
Бач, божевільне, так і треба, —
От тобі й виросло до неба! —
Озвалася Сова, —
Сама дурненька голова,
Мовляв, біду собі купила —
Талан занапастила.
Гай! гай!
Росло б, і розрослось,
І виросло б, набралось сили,
І хоч самому б жити довелось,
Біди б не склалось…
Світе милий!
Нам лишенько через таких,
Та жалко й їх.
Моторнії сини й онуки!
Читайте байку — для науки.
(1864 — 1872)
Читайте твори Леоніда Глібова
