Байка “Прохожі та Собаки” Леоніда Глібова розповідає про двох кумів, які поверталися з весілля і раптом зустріли зграю собак. Собаки почали гавкати та нападати на них. Один з кумів, Кіндрат, хотів відбиватися ціпком, але інший, Клим, порадив йому не звертати уваги і просто йти далі. Вони продовжили собі йти, і собаки врешті-решт від них відстали.
Мораль байки: іноді краще ігнорувати зависливих людей, які безпідставно критикують чи обговорюють інших, адже вони зазвичай перестають це робити, коли бачать, що їхня поведінка не викликає реакції.
“Прохожі та Собаки”
Через левади та городи
Два кума йшло з весілля до господи.
Бредуть, балакають про щось…
Аж ось
Де не взялась Собака в біса –
Чи з-під воріт, чи із-за ліси, –
Присікалася, аж вищить…
Коли поглянуть – ще біжить,
Мабуть, з десяток чи й не більше…
Та як напали – батю мій!
Одна гаразд, друга ще гірше.
Кіндрат маха ціпком мерщій.
– Ось не займай лишень, Кіндрате, –
Тут обізвавсь до його Клим, –
Я їх натуру знаю, брате;
Відчепляться… ось ну, ходім!
Та не махай і не дивися… –
От вони йдуть собі та йдуть.
Собаки й справді унялися,
А далі стало вже й не чуть.
Отак зависливії люди
(Вони є всюди!):
Якщо завидно їм – куди!
Брехати, мов собаки, стануть…
А ти собі іди та йди:
Набрешуться та й перестануть.
(1853)
Читати твори Леоніда Глібова
