Мораль байки Леоніда Глібова “Гадюка і Ягня” полягає у висвітленні теми несправедливості та жорстокості. Вона показує, як невинність може стати жертвою злоби без будь-якої причини. У байці гадюка безпричинно кусає ягня, яке просто гуляло поруч, і виправдовує свій вчинок тим, що ягня могло її затоптати. Це відображає ситуації, коли безвинні страждають від дій злих або жорстоких людей, які виправдовують свої дії надуманими причинами.
Байка також має глибший соціальний контекст, вказуючи на несправедливість суспільного устрою того часу, зокрема на безправ’я покріпаченого селянства і сваволю поміщиків. Глібов закликає до справедливості і правди, сподіваючись на кінець часів, коли “гадюки” могли безкарно шкодити “ягнятам”.
“Гадюка і Ягня”
Під дубом у гаю жила Гадюка,
Непросипуща злюка:
Усе було сичить-сичить,
Щоб кого-небудь укусить.
Мале Ягнятко там гуляло;
Скік-верть, сюди-туди —
Та якось під той дуб і доскакало,
Не сподіваючись біди…
Гадюка кинулась та й укусила, —
От так, як бач,
Безвинного занапастила.
Ягнятко в плач,
А потім на травицю впало:
— Ох, за що ж, за що? — простогнало…
А бісова Гадюка знов сичить:
— Щоб тут гулять не сміло!
Ти, може, затоптать мене хотіло,
Вас треба вчить! —
Ягнятко більше не озвалось…
На світі нажилось, награлось…
Затихло… спить…
Колись і між людьми чимало
Таких ягнят попропадало.
Тепер гадюкам час сказать:
Минулися вже тії роки,
Що розпирали боки,—
Дай, боже, правді не вмирать!
(1864 — 1872)
Читати твори Леоніда Глібова
