Вірші “Господи, гніву пречистого” про силу і незламність самого Василя Стуса. Він утверджує впевненість у можливості вистояти, не зрадивши себе й своїх переконань. В основі вірша “Господи, гніву пречистого…” канон, запропонований християнським богословом VIII ст. Іоаном Дамаскіном. Ліричний герой вірша звертається до Бога із проханням не осудити його за глибоку віру і надію, бо утверджує безсмертя людського духу. Він протидіє внутрішній слабкості, щоб не зрадити духовному покликанню. Також герой вірша “Господи, гніву пречистого” сприймає трагічні обставини як спосіб формування внутрішньої сили.
. . . . .
“Господи, гніву пречистого”
Господи, гніву пречистого
благаю — не май за зле.
Де не стоятиму — вистою.
Спасибі за те, що мале
людське життя, хоч надією
довжу його в віки.
Думою тугу розвіюю,
щоб був я завжди такий,
яким мене мати вродила
і благословила в світи.
І добре, що не зуміла
мене від біди вберегти.
Читати твори Василя Стуса.